РОЗСТРІЛЯЛИ, БО УКРАЇНЕЦЬ

Автор: Ольга Осипенко | 14 вересня 2020 18:31 |



По багатьох українських родинах можна вивчати історію нашої Вітчизни. А, особливо, по відомих. Таких, наприклад, як Симиренки.


 …У ніч із 17 на 18-е вересня 1938 року в урочищі Солянка під Курськом радянсько-комуністична влада розстріляла Володимира Симиренка. Який у 1921-1933 роках очолював Мліївську садово-городню станцію і Центральний державний плодовий розсадник України та  встиг організувати Всесоюзний плодово-ягідний науково-дослідний інститут у Китаєві під Києвом, яким, до слова, керував аж до першого арешту. Крім цього В.Л.Симиренко очолював селекцію садівництва і городництва Всеукраїнського сільськогосподарського наукового комітету (фактично перша Всеукраїнська академія сільськогосподарських наук), був головою Всеукраїнської помологічної комісії при Народному Комісаріаті земельних справ України. Вчений також вів активну педагогічну діяльність, викладаючи садівництво та городництво у Київському політехнічному, Полтавському сільськогосподарському та Уманському плодово-ягідному інститутах. 1929 року Симиренко організував «Всеукраїнську помологічну книгу» (тепер Державна комісія для сортовипробування плодових, ягідних культур і винограду). З-під пера вченого вийшли десятки наукових статей, які публікувалися в газетах та журналах України, Росії. Він також написав три фундаментальні праці: «Садовий розсадник» (326 сторінок, 116 оригінальних малюнків та 22 фотографії), «Плодові асортименти» (355 сторінок) та «Часткове сортознавство  плодових рослин» (1242 сторінки машинопису). Перші дві видруковані у Харкові відповідно у 1929 і 1930 роках, а третя так і залишилася в рукописі. (Вийшла друком уже в незалежній Україні!..) Але праці, як і вся наукова спадщина В.Л.Симиренка, не втратили свого значення і в наш час.


Все перераховане у цивілізованих країнах, приміром, у Німеччині чи Англії, засвідчувало б лише одне – людина, про яку йде мова, дуже поважна, шанована. Вона – гордість науки, гордість країни, гордість народу!..

Але тільки не в радянському союзі. Коли за цими двома словами насправді ховалася комуністична Росія. Що хотіла панувати на всіх підкорених землях та гнобити підневільні народи. Яких росіяни лицемірно називали братніми, й дозволили бути бутафорними  республіками у складі СРСР. Щоб, за допомогою місцевих перевертнів із п’ятої колони, прискореними темпами русифікувати окуповані території.

Такі, як Володимир Симиренко, заважали це робити в Україні. Бо належали до національної еліти, були свідомими українськими громадянами. Що бажали бачити свою Батьківщину вільною, рідний народ щасливим. Бо якщо чужинці наділи на нього кайдани, то хіба можна говорити про щастя-волю?..

Сотні тисяч українців за сфабрикованими «справами» були оголошені «ворогами» і фізично знищені. Як правило, далеко за межами України. Як правило, майже всі не отримали навіть могил. Людиноненависницький, сатанистський режим робив усе, аби й сліду на землі не залишилося від «ворога»…

А було Володимиру Симиренку лише сорок сім літ… Як у смерті і Тарасу Шевченку. Якого також передчасно загнала в могилу велико-московська братня любов…

Тим часом учений-помолог, за спогадами доньки Тетяни, мріяв перетворити Україну в квітучий сад. Щоб його, налиті сонцем плоди, стали доступними кожному жителю… Шляхетна ідея – і за неї – куля в лоб… Все так, як і у Володимирового батька Левка – геніального, всесвітньовідомого вченого. Що його якийсь нелюд застрелив у власному будинку…

Ось таким він, «русский мір» був. Таким і лишився сьогодні. Коли на Донбасі вбиває кращих синів України лише за те, що вони хочуть жити у незалежній державі і бути господарями на своїй, Богом даній, землі.

Життя Володимира Симиренка тісно пов’язане з Черкащиною, з Городищиною.

У Млієві він народився, тут зростав у праці, звідси почалася його любов до України, тут минули найкращі роки молодого життя, коли творив помологічну науку, робив усе, аби вона працювала для мільйонів, щоб сади саджали в усіх куточках неозорої української землі.

А ще його доля нероздільна з Києвом. Де жила мама Альдона Еміліївна, де він навчався спочатку в гімназії, а потім у політехнічному інституті. Де також жив і творив. На превеликий жаль, сучасні покоління ще мало знають про своїх істинних героїв. І через те, що окупаційна комуністична влада зробила все, аби стерти про них пам’ять. І тому, що сьогодні мало хто цікавиться своїм справжнім минулим. А воно вчить лише одному: щоб  українці залишилися нацією, вони повинні мати свою, незалежну державу. Інакше наше життя, наші долі знову топтатимуть завойовники. Як це вони зробили з Володимиром Симиренком, Василем Стусом, Симоном Петлюрою, Степаном Бандерою та іншими ними замордованими патріотами. Які загинули за волю.

То відома істина, то гіркі реалії, підтверджені самим життям за сотні й сотні літ перебування України і нашого народу в чужоземному ярмі.

Хоч яким його солодким не змальовували нинішні  відверті й приховані прихильники московського світу, їхня брехня не пройде.

І трагедія великого вченого Володимира Симиренка, як і мільйонів інших безневинно убитих українців, кличе нас бути пильними!...   

 

Ольга Осипенко,
старший науковий співробітник 
музею-відділу родини Симиренків                 
Черкаського обласного краєзнавчого музею,
с.Мліїв, Городищенського р-ну Черкаської обл.

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Листопад 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      
Жовтень | Грудень