КОСМОС ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

Автор: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків | 04 червня 2020 14:44 |



Я вкотре переконуюсь, що випадковостей не буває!..

Мені у житті дуже таланить на геніальних людей. До них безумовно належить Емма Андієвська!

За іронією долі, Мисткиню було номіновано на Шевченківську премію разом із моїм свекром Іваном Корсаком(письменником, поетом, журналістом, філософом…). 


На превеликий сум, вже кілька років, як перестало битись його серце. Тоді ім‘я(Іван Корсак) виключили із списків претендентів на здобуття Шевченківської премії на останньому(третьому) турі(її вручають лише живим), через що нам боліло ще більше. Були твердо переконані, що Він, як ніхто, заслуговує на визнання, поклавши на вівтар літератури та українства все до останнього подиху…



Дізнавшись, що Премію з літератури отримала Емма Андієвська(авторка 47 поетичних та прозових книг і понад 17 тисяч картин), мимоволі починаєш цікавитись митцем. Читаєш біографію, твори, слухаєш інтерв‘ю і ловиш себе на думці: «Яка ж плідна наша Україна на Великих Людей!». Тисне жаба, адже ми, не те що не цінуємо наших провідників нації, а й нічого про них не знаємо. Так визріла ідея - зробити персональну виставку Емми Андієвської у МСУМК, адже чітко розуміли місце її творчості у сучасному українському мистецтві та подальшому його розвитку.

Все виглядало дуже примарно, бо мисткиня(віком понад 88 років) живе у Мюнхені(Німеччина), картини також там. Наш мистецтвознавець, Зоя Навроцька, розпочала телефонні перемовини. Складно було з обох сторін: від нас - переконати і організувати(досвіду ввезення картин з-за кордону не було); від художниці - довіритись(адже стільки разів обпеклась, щиро відкриваючи душу - востаннє, зі слів мисткині, якась Бублик забрала у неї 242 експонати, обіцяла створити музей і вже 1,5 року як пропала). Як годиться, з першого разу не вийшло. Проте пані Емма зробила крок назустріч, відрекомендувавши нас директорці історико - етнографічного музею «Бойківщина» (м. Самбір, Львівщина) Роксоляні Данчин, з якою давно товаришувала. Як виявилось, там зберігається більше сотні творів мисткині, і ми домовитись про показ їх у МСУМК.


Хоча за станом здоров‘я авторка не приїхала, відкриття було вдалим із двох причин: лучани не підвели(прийшло багато поціновувачів мистецтва); та вдалось організувати Skype - зв‘язок із Мюнхеном. Емма Андієвська вітала всіх із великого екрана, читала свою поезію, що робило її присутність цілком зримою. Душею Вона була з нами, і це відчував кожен. Телевізійна плазма так і залишилась на стіні виставкової зали, демонструючи протягом всього проекту документальні матеріали та інтерв‘ю з художницею. 

Хочеться трішки зупинитись на Скайпі, адже, зазвичай, Вона спілкується виключно у телефонному режимі та не користується месенджерами для відеозв‘язку; відсутні також: комп‘ютер, телевізор, пилосос, холодник та пральна машина… Але свої люди є всюди, і у Мюнхені, які допомогли організувати відеоміст із Луцьком(велика дяка пану Андрію Довганюку).

Ми отримали запрошення від пані Емми до Німеччини! Дуже хотіли, та довго не вдавалось організувати експедицію. 


Але, покинули все і вирушили!.. «Я така щаслива, що ви приїхали», - зустріла нас щирими обіймами у невеличкій квартирі, знизу до верху завішаній  картинами, заставленій книгами та пам’ятними сувенірами. І так було там тепло і затишно, що надихало на відверті довгі розмови. Все оберталось навколо України, мистецтва, майбутнього нашого народу. Спілкуючись, я щомиті дякувала Богу за вражаючу зустріч.

Кожне слово цієї Неймовірної Жінки необхідно занотовувати, адже це - безцінна перлина: згусток високої думки, досвіду, інтелігентності, краси, гумору, самопожертви та, основне, любові. Любові до України, до безталанного народу, що так довго блукає, шукаючи та виборюючи своє істинне місце на мапі світу. «Хтось же мусить для України працювати і жити!», - її особисте кредо.

Дитиною, Емма багато хворіла на криваві дизентерії, туберкульоз хребта: «Я все своє життя конала. Була дуже люблена, пещена і перепещена». Мама(агроном, викладачка біології), хоч із козацького роду, та прагнула, задля безпеки, виховати доньку в імперських(російських) традиціях. Для цього навіть із Петербурга винайняли гувернантку(щоб навіть акценту не було). Батько(хімік - винахідник, завод «Азов»), заради кращого клімату для доньки, зумів перевезти сім‘ю із Сталіно(Донецьк) до Вишгорода. Там усі розмовляли українською, і Емма легко це переймала: «В мене вухо добре записувало». «Ребёнок омужичивается! Не сметь! Этот аутентотский язык! На колени!», - кричала мама. Емма на колінах стояла, та через 1,5 місяця вивчила мову і розмовляла «тільки по - українському». Її вразили дівчата у вишиваних сорочках: «Гарні жінки, ну просто чудо! Вони так гречно говорили до мене(малого), з такою гідністю ніхто не говорив. Вони мені просто в серце вплигнули(влетіли) і сидять тут і досі. Ну тоді я(6-ти річна дитина) - клятва Ганнібала, мушу бути на боці упосліджених!». Емма не порушила обітниці, сама записалась до української школи і навідріз відмовилась перейти до російської. А, коли у третьому класі запитали, якої вона національності, сказала: «шахтьорка, бо думала, що: де народився - то і національність». Займалась самоосвітою, перечитавши у дев’ять - десять років усю світову класику та простудіювавши всі види малярства: «Мені було цікаво, як втілювати дійсність на різних площинах». Мама, сама не знаючи, виховала доньку у запорізьких традиціях: «ніколи не казала, що ти мусиш; завжди залишала право вільного вибору». Дівчинка рідко перечила старшим, але «...коли вже казала - ні, то можна було на шматки порізати, четвертувати, а ні - залишалось ні».

Батька в 1941 році вбило НКВС, звинувативши в шпигунстві, щоб талановитий безпартійний вчений(в англійській енциклопедії зареєстровано його винаходи) не дістався німцям. І, так як за сталінським розпорядженням вся родина «ворога народу» підлягала знищенню, довелось рятуватись втечею. Опинившись у 12 років за межами України, Емма залишалась вірною своїй обітниці: «Я пишу тільки по - українському. Україна, українська мова - це моя любов. Українці не знають, яка українська мова. Їм прищепила імперія меншовартість(і то після Другої світової війни). До того - були уярмлені, але зневажали агресора. А зараз просять вибачення за своє існування; за те, що ще ми не зовсім зникли…». Юна дівчина вже в 14 - річному віці, щоб довести, що не зв‘язана мовою, пише англійською, німецькою, французькою... Але надалі вся творчість - лише українською: «Я могла б чотирма різними мовами писати. Можу, але не хочу! Свищу на, так звані, престижні імперії, нації, народи! Навіть, якщо Я буду тільки одна в світі українка, Я зроблю свою Україну і буду говорити українською!». Як бачимо мала далеко не дівочий сором‘язливий характер, а рішучий і твердий. Мабуть це і призвело до відмови відвідувати жіночу гімназію(Берлін). І її, зваживши на феноменальну пам‘ять та неординарні успіхи в навчанні, попри правила, таки прийняли до чоловічої. Там більшість предметів здавала екстерном(через слабке здоров‘я: «...мала всі хвороби і то в найстрашніших формах. Бідна моя мама!».

Згодом у Мюнхені вступає до Українського вільного  університету(спеціальності: філософія та філологія), працює фрилансером на радіо «Свобода». По закінченню, переїздить до Нью - Йорка, де виходить заміж за відомого літературознавця, есеїста, літературного критика, письменника, громадського діяча(українського походження) Івана Кошелівця(з яким прожила 40 років аж до його смерті).

Після 10 років очікування та пропозицій одружитись, Емма дала згоду лише за умови: «Я знаю, всі мої діти - духовні будуть. Зробиш мені дитину, я тебе лишу разом із нею». Він погодився і(будучи старшим на 24 роки) любив та ревнував до нестями. Подружжя повернулось до Мюнхена, Емма працювала вже штатним працівником українського відділення радіо «Свобода» (директором, сценаристом, режисером, редактором; аж до 1995 року). Весь грандіозний вулкан енергії жінка спрямувала на творчість, писала романи, сонети і(потайки) картини. Деякий час була в тіні чоловікової слави, і, навіть, він не ставився серйозно до її пошуків. Багато подорожували, і якось у Парижі таки визнав: «А знаєш, твій «Роман про добру людину» - то є геніальна річ». Хоча відразу перевів розмову на іншу тему, жінка розуміла безцінну вартість цих щиро вистражданих слів професіонала.

Талановита людина - талановита в усьому, ловлю себе на думці слухаючи мисткиню: «Мені ніхто ніколи нічого не давав, мені просто давалося... Проведіння дарує таким вар’ятам(хороше слово!..). Я, між іншим, мала оперне контральто, цілком поставлене; голосище, який брав усі октави від низу до верху. У голові народжувались мелодії і мучили(та нотним записом не володіла). Але не можна робити все, треба щось відрізувати. Було дуже важко, бо я дуже любила...». Тобто ми могли б мати ще й оперну діву та композиторку Емму Андієвську. Окрім цього, її акторському таланту, шліфованій дикції та красі слова, без перебільшень, позаздрять зірки Голлівуда. Я навмисне наводжу стільки цитат, прагнучи передати багату лексику авторки, пронизану тонким гумором та самоіронією, що гармонійно поєднує розмовні слова із науковими термінами.

Музика не зникла безслідно, вона трансформувалась у слова сонетів, перейшла на полотно картин. І все це сповнене ритмом, гармонією, тональністю, композицією, енергією. Емма Андієвська: «В мене ніколи не було проблем із натхненням. Я можу без перерви працювати(по 18 годин на добу). В ту секунду, як я можу сісти і зосередитися, в мене натхнення ключем б‘є...». І ще додає: «Люблю класиків, хто лишив свій дух, одразу перебираю. Але я їх ніколи не наслідувала! Інші струни заторкуються, коли щось діаметрально протилежне звучить! Бо людство хоче: інакше, інакше… Тому своє треба робити, тільки своє!». 

Вона любить усі кольори, ніколи не компонує: «Я - візіонер. Кожен простір картини, яку малюю, бачу:  де що буде. Можу з кінця почати, в мене тут(в голові) все. Кожна робота - особлива. Персонажі - мої; але ніколи не повторюються!». Молодим митцям щиро радить: «Роби сам, починай від себе, слухай себе! Як Ти справжній, то все прийде саме! Усе відкрите для Кожного!».


А як заходить розмова про дітей, пані Емма просто сяє ніжністю і любов‘ю. Її казки повністю відповідають дитячій фантазії: «Ніколи не мала проблем з дітьми. Вони дуже чують. І це цікаво, що їм нічого не треба пояснювати. Так, як вони бачать, то все в порядку...».

Живописні твори Емми Андієвської дуже співзвучні із літературними та слугують чудовими ілюстраціями до її книг.

А географія виставкової діяльності така, що «наші найкращі митці можуть тільки помріяти»: США, Канада, Саудівська Аравія, Австралія, Бразилія, Китай, Швейцарія, Німеччина, Італія, Іспанія, Ізраїль та Україна. Стиль Емми Андієвської - сучасний, бо Вона - сучасна! А ще - надзвичайно щира і щедра: «Я весь час роздаю. Але я не можу: я б умерла, якби не роздаровувала». Інколи полотна потрапляють не в ті руки і зникають безслідно. Це крає серце жінки(адже її твори - це її безцінні діти), та Вона не змінює поглядів: «Якщо людина не вірить іншим, вона нічого не варта. Ліпше так як я: хай іде все прахом! Я люблю тих людей, з ким спілкуюся. Але, як вони мені сокирою!.. В мене нема здоров‘я і часу, щоб із всякими … розважатись!». 


Ми також привезли деякі гостинці з України. Пані Емма пригортала до грудей дерев‘яну тарілку, що(особисто для неї, власноруч) виготовив наш товариш Михайло Штик; куштувала волинські солодощі, переглядала книги, фотографії та каталоги. Наголошувала на проблемі: «Німці - саморекламники, пишаються нацією, часто перебільшують свої досягнення. А українці, навпаки, не вміють себе подати, соромляться, недооцінюють потенціалу...». 

Потому Вона подарувала нам чудових скляних півників( за іронією долі : Я, Віктор і пані Зоя - півні по китайському гороскопу) і статуетку «Перемога над Драконом»: «Це - малахіт, справжній, але то дрібниці. А Дракон — це о - го - го!».

Тоді прозвучали її знакові слова: «Усі подарунки - це символічна річ. І вони функціонують лише із серцем. Без серця - вони мертві, так...».

Найцікавіше - попереду!.. Адже ми приїхали, щоб поповнити свою колекцію кількома творами Емми Андієвської. Але художниця щиро повірила і віддала, без вагань, увесь свій спадок!!! Все було чудово: падав проливний дощ, картини вантажили довго(без ліфта, із 6 - го поверху). І це(попри підписані дарчі папери) підігрівалось тривогою щодо законного ввезення в Україну. Пані Емма проводжала кожне полотно; незважаючи на втому, була сповнена оптимізмом, що надихало і нас...


Потому були задушевні розмови у словацькому ресторанчику із смачною і, як для Мюнхена, недорогою їжею. Це затишне місце відоме лише місцевим. Обійми, прощання і спати... Ранок розпочався консультаціями із юристами. Як виявилось, необхідна «бездонна бочка» документації, ще й наш бус не підходить для транспортування шедеврів через кордон(немає  розмежування водія та грузу). Шукали нову машину, викликали юриста та менеджера із міжнародних перевезень. Команда була чудова, і вже за два дні все(на законних правах) було у МСУМК.


Наступний візит до Мюнхена був не менш насиченим, але дещо спокійнішим(досвід - це чудово). Так як Пінакотеки(«Alte» та «Moderne») нам вдалось відвідати першого приїзду(чого всім радимо), у вільний час поїхали на Лісовий цвинтар(Вальдфрідгоф), щоб вклонитися могилі Степана Бандери. Під великим хрестом із білого мармуру — багато квітів, стрічок, лампадок, українських прапорів; пробирає до сліз… Виявляється, пам‘ятник не раз руйнували, але завжди знаходились небайдужі, що встановлювали новий, ще потужніший.

Також зустрічались із Володимиром Стрельніковим(художником - дисидентом, представником одеського авангарду) і його дружиною Мирославою, що живуть у передмісті Мюнхена. Дуже тепло поспілкувались(про їх романтичну історію кохання, щасливі та неспокійні роки життя)... І, звичайно ж, придбали кілька робіт. 

Не оминули і Хофбройхаус(славнозвісну «Придворну пивоварню» на 4000 посадкових місць, засновану ще у 1607 році): усміхнені доброзичливі люди у національному вбранні, жива запальна музика, мюнхенські сосиски, рулька, тушена червона капуста...

Вражень та спогадів багато! Мимоволі замислюєшся: чому нам не вдається навести лад на своїй землі; що з нами не так?!

Можливо, просто необхідно любити, цінувати свою землю та мову, віддавати все рідному народу, так як Емма Андієвська: «Я - не діаспора. Я - українка, що живе за межами України. Я буду дуже щаслива своїм глядачам, бо кожен глядач також працює на Україну. Люби справжнє. Роби сам. Починай від себе!»...

Леся Корсак,
керуюча партнерка Музею сучасного українського мистецтва Корсаків

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Серпень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Липень | Вересень