ЕТНОГРАФІЧНЕ ГОРНО ГОНЧАРКИ ОЛЕКСАНДРИ СЕЛЮЧЕНКО

Автор: Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному | 05 листопада 2019 18:40 |



Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко було засновано в колишньому помешканні майстрині на початку 1988 року. У Музеї-садибі після смерті народного майстра в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні будівлі, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи (значна колекція кераміки, декоративна мальовка на папері, фотоматеріали, епістолярна спадщина тощо). 


Одним із невід’ємних експонатів Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко є горно. Його збудували влітку 1984 року друзі з Києва – художники-монументалісти Олександр Фисун та Микола Малишко. Ось як про це згадував Олександр Фисун: «Де випалювати – ось що було для неї справжньою драмою. Треба було платити гроші, а звідки вони в неї? Часом виручали гончарі Китриш, Нікітченко. Взимі вона випалювала в хаті, в грубі. Але то не робота.  Я запропонував їй збудувати горн таки в неї на подвір’ї. Це було літо 1984 року… Була задоволена. Стала ще більше ліпити й привозила на ярмарки до Києва. У вдячність за це обіцяла для моїх донечок випалити повен горн іграшок, щоб у них був свій музей... А було ще й таке: прийшов я на ярмарок до Музею архітектури та побуту під Києвом. Це був вересень 1986 року. Дивлюся, продає Олександра Федорівна Селюченко разом з Галиною Іванівною Грипич свої роботи. Дивиться-дивиться на мене і: «Що ж ви, Олександре Васильовичу, горн такий зробили, він же ж не випалює!.. Як не вмієте, то й не беріться!..». Отак, ніби крижану воду, вилили на голову. Мені забракло слів. Відійшов. А вона... як засміється широко, розкотисто, мов дитина. І показує: дивіться, мовляв, які роботи з нашого горна. Каже: «Я наробила, заклала в горн, напалила. А тоді, як одкрила... взялася за голову і заголосила... з радості» [1, с. 82].


Серед безцінного скарбу майстрині, який було описано й передано на зберігання до музею, – 250 невипалених робіт. Це справжній казковий, дивовижний селюченківський світ: розмаїття півників, інших птахів, казкових істот, круторогих баранців, гордовитих вершників, баринь, весільних сватів та гоголівських персонажів. Для подальшого збереження цих унікальних робіт було ухвалено рішення про їх випалювання. У ніч з 13 на 14 жовтня 1987 року на подвір’ї гончарки Олександри Селюченко, в її горні випалювали останні роботи майстрині. Нині їх можна побачити в експозиції Музею-садиби.

Літо 2009 року знаменувалося для жителів Опішного, гостей та всієї мистецької спільноти І Тижнем Національного Гончарного Здвиження «Здвиг–2009». З 29 червня до 5 липня в його рамках проходили різні заходи: Міжнародний науковий симпозіум «Гончарна столиця України в світовій історії та культурі», Міжнародний мистецький фестиваль-ярмарок «Гончарний Всесвіт в Україні–2009», Національний день гончаря, ІІІ Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль та багато інших. На території Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко було заплановано провести випалювання глиняних іграшок у горні мисткині, у буквальному розумінні – дати друге життя гончарній печі. Відразу постало питання: як пройде випалювання в горні, яке не використовувалося 22 роки? Стан печі був незадовільний. Верхній шар цегли відслоївся, місцями йшли глибокі тріщини тощо. Було проведено часткову реставрацію тулуба горна, що стоїть на поверхні ґрунту: пошкоджену цеглу замінено на вогнетривку, стіни зсередини пошпакльовано мертелем.

Провести випалювання запросили Олександра Шкурпелу – гончаря, технолога за освітою, учня Трохима Назаровича Демченка – майстра художньої кераміки, члена Спілки художників України, головного інженера опішненського заводу «Художній керамік». Напередодні випалювання він заклав у горно близько 1,5 тисячі свистунів, розвів невеликий вогонь, щоб просушити його. Для кращої тяги у верхній частині майстер додав трубу й промазав усі щілини сумішшю глини й піску. Цей додатковий хід використовувався єдиний раз.

Свої роботи для випалювання надали Микола Пошивайло – заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Василь Омеляненко – заслужений майстер народної творчості України, лауреат Премії імені Данила Щербаківського та Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної спілки художників України; опішненські ліпниці Софія Кушнір, Зінаїда Хлонь та Валентина Лобойченко. Після довготривалої перерви, 3 липня 2009 року відбулося випалювання в горні Олександри Селюченко.

Наступного, 2010 року іграшки випалював опішненський гончар Михайло Острянин, 2011 – Анатолій Шкурпела (син Олександра Шкурпели). Останні три роки (2013–2015) біля горна працював опішненський гончар, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Дмитро Громовий. 2015 року було випалено рекордну кількість іграшок-свистунів – близько 5000.

З 2016 року випалювання призупинено, оскільки горно потребує ґрунтовної реставрації. Спостерігаються ділянки з інтенсивним руйнуванням стін унаслідок дії досить тривалого вологого осінньо-зимового періоду. Нині піч використовується не за призначенням, а як експонат, залишаючись предметом гордощів та візитною карточкою Музею-садиби.

Джерела:

  1. Качкан Володимир. Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного / Володимир Качан. – Опішне : Українське Народознавство, 1994. – 232 с. : іл.

    На фото 1: Гончар Дмитро Громовий біля горна Олександри Селюченко. Опішне, Полтавщина. 2014. Фото Наталі Ібрагімової.



Наталя Ібрагімова
,
завідувач Меморіального музею-садиби
гончарки Олександри Селюченко

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Грудень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Листопад | Січень