ОХОРОНА ПАМ’ЯТОК – НУЛЬОВИЙ ЕТАП

Автор: Максим Левада | 28 жовтня 2019 01:27 |

Після призначення нової команди Міністерства культури, молоді і спорту, питання стосовно того, хто очолить напрямок культурної спадщини начебто закрито. Профільним віце-міністром стала Ірина Подоляк, людина з досвідом роботи як у виконавчій владі, так і в якості законодавця. Але постало нове питання – що вона робитиме?


У нового керівництва міністерства начебто є розуміння, що ідея децентралізації відносно охорони пам’яток є хибною і від неї треба відмовитися. Якщо не помиляюся, сьогодні розглядається модель створення нової вертикалі з іншими, більш чіткими, повноваженнями.

Іще однією важливою ідеєю є розуміння, що весь пакет законодавства по культурній спадщині застарілий, дуже протирічений та розпорошений. Його треба проаналізувати, систематизувати та переробити. Тобто, на черзі робота по створенню єдиного регуляторного акту у вигляді кодексу, який об’єднає увесь спектр культурної спадщини – пам’ятки, нематеріальну спадщину, музейні предмети та переміщення культурних цінностей.

Таке бачення здається дуже оптимістичним і вартує всілякої підтримки. Але все це може виявитеся нереалізованою утопією, якщо влада не забезпечить певне підґрунтя для здійснення реформи галузі.

Чинне законодавство визначає охорону культурної спадщини як систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини.

Думаю, що це визначення, можливо в іншій формі, залишатиметься і надалі. Принаймні, я не бачу підстав заміновати його кардинально. Але створення нової системи потребує підготувати, ще до початку її впровадження, інструменти, які забезпечать ефективне функціонування нових структур.

1. Якість (кадри).

Головний біль нового керівництва міністерства – де знайти фахівців? І це проблема загальна – у регіонах людей теж бракує, а де їх шукати незрозуміло.

Тобто першою базовою проблемою є підготовка та перепідготовка кадрів. Вона виникла не вчора, а в узагальненому вигляді має дві сторони – де готувати та кому готувати.

У системі міністерства є три заклади, які можуть готувати відповідних спеціалістів. Це Київський національний університет культури, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв та Харківська державна академія культури. Їх вочевидь замало. Є окремі кафедри на історичних факультетах університетів або у Академії мистецтв, де читають курси охорони пам’яток (спеціальність 027 "музеєзнавство, пам'яткознавство"), проте вони, радше, факультативні та стосуються окремих напрямків пам’яткоохоронної справи. До того ж відмінність пам'яткознавства від охорони культурної спадщини приблизно така, як між природознавством та охороною довкілля.

Таким чином, вирішення кадрового питання неможливо розв’язати без розробки та затвердження спеціальної навчальної програми з охорони пам’яток. Вона повинна включати, окрім іншого, поглиблене вивчення законодавства і не лише того, що безпосередньо стосується пам’яткоохорнної справи, а також земельного, адміністративного, кримінального права тощо.

Логічно, що такий курс вимагатиме затвердження нової спеціальності, якої наразі в Класифікаторі професій не існує.

Питання – «хто готуватиме?», іще складніше. Нажаль, більшість кваліфікованих пам’яткоохоронців уже пішли з життя, або мають дуже похилий вік, що не дозволяє їм інтенсивне викладати. А ще певна кількість тих, хто щось тямлять у справі, попросту не хочуть викладати. Варто подумати, як залучити та використати їх досвід, хоча  би у вигляді підвищення кваліфікації або перепідготовки молодих спеціалістів.

Можна також звернутися до досвіду пам’яткоохоронців з інших країн, особливо стосовно практик, тобто прикладного застосування різних форм та методів охорони пам’яток. Звичайно, це ускладниться мовним бар’єром, але і цю проблему можна, при бажанні, вирішити.

2. Забезпечення (фінанси).

Декілька років тому я провів дослідження стану органів охорони і був неприємно вражений тим, що в більшості регіонів фінансування діяльності пам’яткоохоронців здійснюється символічно, а по деяких показниках взагалі відсутнє.

Але досвід успішних країн свідчить, що охорона пам’яток не може бути дешевою.

Не можна охороняти пам’ятки, сидячі в кабінеті. Доступ до пам’яток має забезпечувати автотранспорт, причому розрахований на бездоріжжя.

Але є і кабінетна складова – сучасні комп’ютери, сканери та принтери, особливо, якщо ми не відмовляємося від створення електронного реєстру пам’яток, повинні бути у кожному регіоні.

Сюди треба додати інструменти, необхідні для обстеження та фіксації, фотокамери, дрони, теодоліти, GPS-навігатори, геосканери тощо.

Про все це устаткування мало хто думає, але без нього орган охорони перетворюється в фікцію. Треба ще пам’ятати, що охорона пам’яток у наших реаліях це діяльність досить корупційна. Бо йдеться про сотні привабливих будівель та тисячі гектарів родючих ґрунтів. Якщо держава не забезпечує пам’яткоохоронців необхідним але недешевим обладнанням, а воно, все таки, в них з’являється, то звідки воно?

Ця теза напряму пов’язана з іншою проблемою – рівень зарплат. Сьогодні вони замалі, особливо, якщо пам'ятати про рівень відповідальності пам'яткоохоронців. Не секрет, що брак кадрів напряму пов’язаний з тим, що мало хто хоче працювати за таку платню. А ті, хто лишається, мусять існувати в постійній спокусі отримати якусь матеріальну «подяку». Зокрема і з цієї причини ЗМІ та громадськість регулярно вибухають інформацією про ймовірні хабарі в охороні пам’яток.

3. Кількість (знов кадри).

Нормальною практикою нормальних країн є моніторинг у якості основного інструменту охорони пам’яток.

Вважається, що за кожним інспектором має бути закріплена певна кількість пам’яток, за які він безпосередньо відповідає. А для деяких, особливо значущих, йдеться про одну людину на одну пам’ятку (наприклад, базиліка Сен-Дені в Парижі). Для інспекторів це основний напрямок роботи. Вони регулярно проводять облік, заповнюють спеціально розроблені електронні форми, що дозволяє визначати стабільність об’єктів та попереджати загрози.

Запровадити таке у нас без суттєвого збільшення працівників неможливо.

У цьому 2019 році в Україні 250 робочих днів. Якщо відрахувати відпустки та можливі лікарняні, і вважати, що людина може повноцінно оглянути пам’ятку за день, то на одного інспектора цих пам'яток повинно бути не більше 200. А за моїми спостереженнями у нас є регіони, де на одного співробітника припадає аж по 2,5-3 тис. пам’ятки. При цьому, слід враховувати, що мої дані стосуються не інспекторів, а усіх працівників, які дотичні там пам’яткоохоронної справи. Я не кажу вже про щойно виявлені об’єкти, необхідність роботи в архівах, бібліотеках, опрацювання проектів тощо.

Отже, без вирішення трьох проблем – підготовка кадрів, фінансування та збільшення чисельності, будь-яка реформа, на мою думку, приречена на невдачу.

Я розумію, що кошти на все це в бюджеті на наступний рік не передбачені, тобто процес може початися лише 2021 року. А це означає, що міністерству варто дуже сильно подумати над терміновими кроками, які вбережуть його від фатальних помилок.

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Грудень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Листопад | Січень