«Не забути тих днів ніколи…» до дня народження Євгена Маланюка

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 31 січня 2019 08:05 |

Останні тижні січня в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна в місті Кропивницькому були насичені заходами з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років – працював відкритий кінозал, де у визначений час можна було переглянути документальні стрічки  до Дня Соборності України, Дня пам’яті Героїв Крут, а також відкрито тематичну виставку «"Єдиним сном, єдиним болем…" Поезії Євгена Маланюка  в ілюстраціях заслуженого художника України Андрія Надєждіна», в експозиції якої представлено графічні композиції та книжкові заставки, виконані відомим кропивницьким митцем для друкованих видань: Леонід Куценко «Dominus Маланюк: тло і постать». - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2001р. (доповнене видання Київ: Гроно, 2002) та збірки поезій Євгена Маланюка «Єдиним сном, єдиним болем…» з перекладами російською мовою Олександра Архангельського. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013.


Доба становлення Української Народної Республіки вивела на арену українського життя цілу плеяду пассіонаріїв, діяльність і творчість яких могла би стати основою для розвитку сучасної української культури. Був серед них і наш земляк, сотник армії УНР, поет, філософ, культуролог - Євген Маланюк (1897-1968). Людина енциклопедичних знань великого кругозору та чіпкого характеру, він ніколи не цурався навчання, не страшився знову і знову коригувати своє відношення до світу, його погляди та думки, що вирізняються оригінальністю, індивідуальністю суджень і донині є актуальними. Але звісно, в першу чергу, проймають душу його поезії, відроджуючи та плекаючи втрачене нині стремління до аристократичності Духу:

«Повіє вітер з Понту.
Скитський степ
Прокинеться, зітхне, і буйна тирса
Зеленим морем знов на нім зросте,
І побіжать зелені хвилі.
Ширша
За синє море встане широчінь.
О, земле вічна, ти - одна на світі!»


«Євген Маланюк як митець і мислитель значенням своїм вийшов за межі епохи, в яку жив і творив, і з повним правом зайняв місце серед класиків української літератури XX ст.», - напише літературознавець, доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України Григорій Сивокінь у вступній статті до видання «Євген Маланюк. Книга спостережень. Статті про літературу» (1997 р.).   
   
В нашому місті, яке від народження мало назву Єлисаветград, Євген Маланюк пройшов дивовижну школу земського реального училища - навчального закладу, який випустив наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. величну плеяду гуманітаріїв, серед яких були художник архітектури Яків Паученко, видатні актори Микола Садовський, Панас Саксаганський та Гнат Юра, композитор і диригент Кароль Шимановський,  оспівувач українського  степу Юрій Яновський, меценат української культури Євген Чикаленко, журналіст і громадський діяч Олександр Тарковський, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини ХХ ст. Ольгерд-Іполит Бочковський, академік Георгій Проскура, професор живопису Олександр Осмьоркін. 
   
Своїм захопленням творчістю Євгена Маланюка я завдячую літературознавцю Леоніду Куценку (1953-2006), про якого літературний критик Т.Салига писав: «Стільки, як зробив він у відродженні «маланюкознавства», не зміг ніхто інший…» В 2001 році Леонід Куценко запропонував мені оформити та проілюструвати його наукове дослідження «Dominus Маланюк: тло і постать». Пропозиція була неординарною, тому я погодився.
   
Чим більше я заглиблювався в рукопис, тим більше потребував документальних матеріалів для ознайомлення. І ось одного разу Леонід приніс текст, який зберігся в родині сина Є.Маланюка Богдана в Чехії, нині опублікований у виданні «Євген  Маланюк. Нотатки (1936-1968)» (Київ: Видавництво «Темпора», 2008): «…Безнадійно імлистий листопадовий день над Збручем. День, коли армія - згідно з якимсь там параграфом «міжнародного» права - віддавала зброю. В останнє гупали ще наші гармати, щоб за годину збільшити купу мертвого заліза по тім боці трагічної річки. В останнє йшла до атаки, забезпечуючи обеззброєння своєї армії, наїжачена шаблями наша кіннота, щоб за хвилину нашвидку докинути їх до спільної зброєвої могили…  Було щось несамовито страшне в тім добровільнім роззброєнні, щось значно гірше від звичайного обеззброєння покопаних і щось дуже близьке до страшної процедури деградації вояка. Це був символ як би прилюдного позбавлення народу його мужескості.  І - що найстрашніше - вояки у більшості були свідомі справжнього сенсу події… Хто пережив той день 21 листопада 1920 року, той не міг би за жодну ціну пережити його вдруге. І хто зна? – чи, опинившись у тій ситуації ще раз, не знайшов би він іншого, менш жахливого і більш простого виходу з неї».
   
Ці сповнені усвідомлення болючої реальності слова Є. Маланюка стали для мене не лише відкриттям іншого погляду на історію, а й своєрідним ключем до проникнення в таїну його душевно самостримуваної, самодисциплінованої і в той же час сповненої емоційної енергії та відвертості особистості, а нині звучать як історичний відгомін трагедій України сучасної.
   
«Ми не захистили УНР, бо ми її майже не захищали. Чому не захищали? Бо були засліплені примарним блиском «вождів», вірили їм, ішли за ними, а ці «вожді» тим часом переймалися дріб’язковими питаннями і догматично намагалися втілити то ту, то іншу запозичену з книжок ідеологію», - писав у свій час Є.Маланюк.
   
В моєму розумінні для Евгена (як він сам нарікав себе) Маланюка це був переломний моментом життя. Не випадково після цього починається його поетичний шлях, філософічні роздуми про вибір, місце митця в суспільній трощі: «Стилет чи стилос? Не збагнув. Двояко. Вагаються трагічні терези…». Звідси ж і жорстке визначення «малоросійства» як факту деградації нації, призвичаєння до стану приниженої честі та гідності: «Всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще яке небудь «фільство» … Це - національне пораженство… Капітуляція ще перед боєм». Він довгі роки досліджував цей феномен і пропонував ліки для цього постколоніального явища: «Напружене творення Духовної Суверенності – ось рецепт, що був, є і буде найбільш трудний, але й найбільш істотний і всеобіймаючий. Цей рецепт, до речі, виключає – як найгостріше – імітацію, декламацію, патріотичну позу, барокове «здаватися, а не бути», як і всіляке «погрожування пальцем в чоботі».
   
Не випадково Леонід Куценко, пройнявшись духом Євгена Маланюка, завжди вітався словом «Честь!»
   
Особливе місце в аналітиці Євгена Маланюка займає постать Миколи Гоголя, якого він визначає зримим результатом колоніального малоросійства, але за всіх обставин бачить українським письменником свого часу: «Повелося думати, що Гоголь нібито безвладно котився похилою площею відступництва до моральної (національної), а, кінець кінців, і фізичної смерти. Це зовсім не відповідає дійсності… А що образ той є і був національний - на те ради немає. Все інше-бо було і є або аберацією, або Гримом, або зовнішніми декораціями… власне, Шевченко, з якоюсь "селянською хазяйновитістю", з інстинктом "господаря", що бачив ширше і вище, повернув "блудного сина" - його Нації».     Саме тому в моєму графічному втіленні теми «Прощі» Шевченко та Гоголь стоять один напроти одного, над ними відповідно сяють Сонце і Місяць, їх розділяє і одночасно об’єднує Шлях народу, над яким височіє образ України з гравюри видатного Георгія Нарбута, захищений перстнем Св. Володимира.
   
Роздуми над минулим, сучасним та майбутнім породжували контраверсії, що звучать з апостольською відвертістю:


«А може, й не Еллада степова,
Лиш відьма й сотниківна мертва й гарна,
Що чорним ядом серце напува
І опівночі воскресає марно.
В безбожній церкві - шабаш, шум і шал.
Кувінька кнур. Хтось бреше песім писком.
В живуче тіло мертвая душа
Вступає знов. І - ось вона! Так близько!
Труна свистить, колуючи,
А Вій
Залізні вже розплющує зіниці.
Півнів не чуть. І в мутній голові
Горить одне, що все це - ні! - не сниться».


    І в той же час:


«Відповідай!
Гартований не даром
В сльозах душі й пекельному вогні, -
Всім каїнам,
Хамам, всім юдам і рідні,
Всім ворогам твоїм й самому Сатані,
За честь Вітчизни, топтану в багні,
Відповідай Своїм страшним ударом!»


Відвертість Маланюка та ясність викладу його думки справили одне з найбільших вражень як на мою подальшу роботу художника з його творчістю, так і на мій світогляд. Євген Маланюк розкривався для мене як творець і людина, що цілеспрямовано докладала грандіозних зусиль для майбутнього становлення Української державності, пропонуючи побудову потужної, унітарної, модерної України з міцною культурною, науковою, освітньою та військовою основою. В Україні і нині лежить шабля у срібній оправі, з якою Маланюк пройшов Першу світову, потім подарував її своєму командирові Василеві Тютюннику. Цю шаблю в кінці 1919-го поклали в могилу Тютюнника, похованого в Рівному, тому в моїх графічних сентенціях на тему поезій Маланюка її образ займає значне місце – це і знак розбурханого степу, і грань переділу на добро та зло, і символ честі та гідності.
   
Незважаючи на те, що після 20-х років Маланюк не брав до рук зброї, генпрокурор СРСР Вишинський по закінченні Другої Світової вимагав у союзників видати «небезпечного військового злочинця Маланюка» - таким страшним для радянської партійно-чиновницької когорти було його слово, його прудка думка, гнучкий допитливий розум та вміння творчої реалізації. Щоправда, й в еміграції його дух максималізму і прагнення чітко розділяти добро і зло подобалися не всім.
   
Реалії життя поета довели потужність сили його «Стилосу», тож і в моїх рисунках поряд з шаблею стоїть перо, як символ та інструмент боротьби, відстоювання права на свободу особистості, народу, держави, нації.
   
Для Є.Маланюка, непримиренного апостола в борні за Україну, світ подій ХХ-го століття постає Вселенським вертепом в біблійному (а не викривленому радянською ідеологією)  значенні цього поняття – місця часу і простору, в якому має народитися нова держава, основою якої є духовна єдність народу. Не випадково до першого тому «Книги спостережень» він бере епіграфом слова відомого українського мислителя В’ячеслава Липинського: «Навчіть їх любити, а не ненавидіти один другого. Скажіть їм, що Україна – це не рай земний – бо раю на землі не може бути, – а найкраще виконаний обов’язок супроти Бога і людей. І скажіть їм, що Україна не створиться хитрими спекуляціями, а тільки великим і організованим ідейним поривом... Тільки великим хрестовим походом Духа на українське пекло тілесних пристрастей і хаосу матерії можна створити Україну».
   
Тому всі моменти поезії, філософії та публіцистики, що потребували свого виразу в графічних образах, привели й мене  логічною стежкою до образного ряду героїв театрального дійства українського вертепу, залишивши у власному втіленні лише особу поета-творця, яка стояла над всіма художніми символами, що були результатом його роздумів.
   
Образотворча мова збірки «Єдиним сном, єдиним болем…» має дещо інший, модерний тон. Графічні доробки в даному випадку - це експресивні, образні варіації на теми поезії Євгена Маланюка, виконані своєрідним способом рисунку з електронною обробкою.
   
На виставці, експонованій в художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна, понад 40 ілюстрації творів Євгена Маланюка представлені у вигляді друкованих графічних композицій, об’єднаних з його поетичним словом, та в авторських оригінальних малюнках з музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва, а також книги з дарчими написами, зокрема Леоніда Куценка: «Осередкові духовного життя рідного міста героя цієї книги – музею О.Осмьоркіна. Цілком щиро Леонід Куценко. Єлисавет. 17.01.02».
   
Невід’ємною частиною експозиції є і гільза з Українським прапором, подаровані автору графічних творів одним з захисників Донецького аеропорту, художником Ігорем Поповичем.  Адже, читаючи твори Євгена Маланюка, розмірковуючи над історією його життя, дивуєшся як перетинаються у просторі і часі шляхи поколінь початку ХХ та початку ХХІ століть в процесах усвідомлення своєї українськості та бажанні побудови справедливої держави, в якій би знаходила собі застосування чесна, талановита, підприємлива, творча та працьовита людина, згадуються слова Євгена Маланюка з нарису «З історії нашої культури»: «Може, найважнішим з наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнати себе».
   
Для довідки: Євген Філімонович Маланюк народився 20 січня (1 лютого) 1897 року в Архангороді Херсонської губернії (тепер смт. Новоархангельськ Кіровоградської області) в родині вчителя. Навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі. Під час Першої світової війни по закінченні Київської військової школи служив на Південно-західному фронті. Після демобілізації восени 1917 року в Києві став сотником армії Української Народної Республіки. Брав активну участь у визвольних змаганнях УНР. 3 1920 року перебував у еміграції спочатку у Польщі, згодом у Чехословаччині, а з 1949 року у США. Перша збірка віршів Є.Маланюка «Стилет і стилос» вийшла в 1925 році в Подєбрадах (Чехословаччина) і стала неабиякою подією в житті автора та в тогочасному літературно-мистецькому середовищі, викликавши неоднозначну реакцію - від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення. У наступні роки світ побачили чимало збірок поезій, переклади, рецензії, статті, в яких  Є.Маланюк постає самобутнім мислителем, дослідником-аналітиком, а основною темою його творчості є Україна, її мистецтво, культура, історія. У 1958 році він став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку (США).    
   
Довгі роки його ім’я замовчувалося в Україні, тільки після 1991-го, коли наша держава стала незалежною, їй повернули літературну спадщину митця. На Кіровоградщині пам’ятають і шанують видатного земляка -  його іменем у місті Кропивницькому названо вулицю, у 1997 році з нагоди відзначення 100-річчя з дня народження Є.Маланюка на приміщенні колишнього Єлисаветградського земського реального училища (нині Кропивницький інженерний коледж ЦНТУ), де він навчався, відкрито меморіальну дошку, а на батьківщині митця в смт. Новоархангельську Кіровоградської області встановлено пам’ятник, у 2002 році Кіровоградською обласною радою засновано обласну літературну премію імені Євгена Маланюка, якою нагороджуються літератори області за високохудожні твори різних жанрів літератури.

Надєждін Андрій,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна

 
Євген Маланюк (1897-1968) –
український поет, філософ,
культуролог, сотник армії УНР
 
Леонід Куценко (1953-2006) - доктор
філологічних наук, член Національної
спілки письменників України
 
Леонід Куценко. «Dominus Маланюк: тло і постать».
- Кіровоград: Центрально-Українське видавництво,
2001 р. з дарчим авторським підписом музею
 
Надєждін А.М.
Ескіз обкладинки книги -
Є.Маланюк. «Єдиним сном, єдиним болем…»

2012
Папір, туш, гуаш
20х15
 
Надєждін А.М.
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»

2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
30х20
 
Надєждін А.М.
«У бабусі».
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»

2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
30х20
 
Надєждін А.М.
«Не треба ні Парижських вулиць…».
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»

2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
30х20
 
Надєждін А.М.
«Втрата Раю».
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»
2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
30х20
 
Надєждін А.М.
«Ісход І».
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»

2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
30х20
 
Надєждін А.М.
«Проща».
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»

2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
30х20
 
Надєждін А.М.
«Лежиш, розпуста, на розпутті…».
Ілюстрація до книги - Л.Куценко.
«Dominus Маланюк: тло і постать»

2001
Папір, гелева паста, змішана техніка
20х30

 

 
 
Надєждін А.М.
Ілюстрації до книги - Є.Маланюк.
«Єдиним сном, єдиним болем…».
2012
Папір, туш, змішана техніка
 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень