НЕТРАДИЦІЙНИМ РЯДКОМ

Автор: Ольга Осипенко | 22 січня 2019 17:00 |



27 січня 2019 р. виповнюється 229 років з дня народження нашого земляка, класика української літератури Петра Гулака-Артемовського.


За радянських часів він удостоївся честі вивчатися в школі як автор першого антикріпосницького поетичного твору «Пан та собака». Це байка з алегоричними образами достатньо досліджена літературознавцями, і має високу оцінку за художню довершеність, якою поет зумів передати дух епохи, возвеличити добро та засудити зло, що його він бачив у тодішній кріпосній системі. Котру не засуджував, а критикував лише її учасників – панів, які жорстоко обходилися зі своїми підневільними селянами. Але навіть у такому вигляді байка була дуже сміливим та актуальним твором, що поставив П.Гулака-Артемовського у ряд визначних письменників дошевченківського періоду.

Про шляхи-дороги Петра Петровича до літературної слави, наукової роботи, викладацької діяльності і заможного життя, що називаємо кар’єрою будь-якої людини, також достатньо відомо. Але хотілося б звернути увагу на деякі її складові, що характеризують яскраві чесноти нашого земляка: високу обдарованість, допитливість, прагнення до знань, наполегливість, працелюбство, доброту… Разом із цим  - бажання будь-що  вибитися у панство, себелюбство, стремління розкоші тощо. Адже все це, хоч є різким контрастом, уживалося в одній людині!


Розпочнемо із найважчих років малого Петра, який у дванадцять років залишився круглим сиротою. Жахливе бідування, коли навчався в Києві у бурсі, у духовній семінарії та академії відомі з його ж спогадів. І, до слова, тотожні поневіряння згодом повторив його небіж Семен… Пройшовши ті самі київські сходження.

Юному Петру у ті роки по-справжньому допомагала тільки одна людина – його старший брат Степан, батько майбутнього композитора і співака, який вже міцно стояв на ногах, був священиком Покровської церкви містечка Городище.

По закінченні навчання у Києві вже й Петро став заробляти на хліб… Знехтувавши духовною кар’єрою й ставши вчителем панських дітей.

Що йому допомогло?.. Адже вчителем-вихователем будь-хто не міг бути.

Насамперед, отримані блискучі знання. Адже Петро, попри все, навчався дуже старанно!..

Імпонувала й зовнішність юнака – височенький, довгообразий, смаглявий, допитливі карі очі, пишне чорне волосся, що лягало хвилями на голові… Ще він був дотепним співрозмовником, добродушним, розважливим… Такій молодій людині, по-своєму, вродливій, пани, звісно, могли довірити своїх чад…

Із кількарічної вчительської праці в панських маєтках Правобережної України Петро Гулак-Артемовський узяв дуже багато. Найперше – досконало вивчив польську мову (а пізніше – й французьку), навчився хороших манер, тобто уміння вести себе у «Вищому світі», познайомився з багатьма «потрібними» людьми, серед яких і граф Потоцький, попечитель Харківського університету. Який, як вважають більшість дослідників, і запросив Петра Гулака-Артемовського у головне місто Слобідської України. Де він став вільним слухачем університету. А вже через два роки – і викладачем! Погодьмося – таке могло трапитися лише із високоосвіченою, дуже обдарованою людиною, якою й був наш земляк. Бо, працюючи в панських маєтках ( а тоді мало не всі поміщики на Правобережній Україні були поляками), прочитав у них всі книги. Тому чудово,наприклад, знав польську літературу. Що тоді на дві голови була вища української і російської. Майже п’ятдесят років життя у Харкові (1817-1865рр.), то злет науково-викладацької кар’єри Петра Гулака-Артемовського. Адже був він і багатолітнім деканом, і вісім років (1841-1849рр.) ректором місцевого університету. І до почесної відставки прийшов із багатьма нагородами – численними орденами Російської імперії, цивільним чином дійсного статського радника, що відповідав військовому званню генерала.

Ті поодинокі спомини тих часів про Петра Петровича характеризують його не найкращим чином. Наприклад, згадують як випещеного пана з багатьма перснями на обох руках… Скупо про нього розповідає й відомий історик Микола Костомаров, який навчався у Харківському університеті, і навіть квартирував у Петра Гулака-Артемовського. Про свого викладача він зовсім не високої думки…

Відомо також, що за прагнення до багатства й розкоші, негативно про П.Гулака-Артемовського відгукувався і Тарас Шевченко, який говорив, що Петро Петрович «у пани постригся»…  І, якщо Великий Кобзар жваво листувався із іншим харків’янином, відомим українським письменником Грицьком Квіткою-Основ’яненком (до речі, хорошим приятелем П.П.Гулака-Артемовського), то з нашим земляком-городищенцем, як мовиться, і не знався… Втім, і самому Петру Гулаку-Артемовському, далеко не вся творчість Тарасова подобалася…

Бо, попри всі заслуги перед рідною літературою, інший бік його діяльності був спрямований на утвердження русифікації в Україні. Адже 26 років  в університеті очолював ще й кафедру російської історії! Тож професор П.П.Гулак-Артемовський був і рупором російської державної політики в освіті! Адже університети, відкриті в Одесі, Харкові і Києві, були у першу чергу осередками русифікації в нашому краї. Хоч про яку б іншу прогресивну роль нам не говорили…

Саме тому… Похваляючи Україну і українців… Та на словах глузуючи з «кацапів», «москалів» і т.д. Петро Петрович вірою і правдою їм служив. Адже особисто був відомий цареві Миколі й цариці Олександрі Федорівні. (Які жорстоко розправилися із Т.Шевченком, віддавши на десять років у солдати та цим укоротивши нашому генію віку. Бо до армії Тарас мав козацьке здоров’я. А із заслання повернувся тяжко хворою людиною).

І августійша сім’я Росії за запопадливу службу особисто нагороджувала вірнопідданого Петра і орденами, і перснями із діамантами, і високими званнями…Зокрема, був нагороджений орденами святої Анни ІІІ, ІІ ступенів, ІІ ступеня з імператорською короною, святого Станіслава ІІ, і святого Володимира ІV ст.

Зрозуміло ж, що не за його любов до «Малоросії»… Що дало П.П.Гулаку-Артемовському і його нащадкам право бути російськими дворянами…  

Така гірка правда, яку можна виправдати тодішніми обставинами життя, і тим фактом, що наша Батьківщина входила до складу Російської імперії. Але ж… Небіж Петрів Семен не побоявся відкрито зізнатися у любові до України!..  Написавши чудову оперу з її історії. У його дядька такого публічного зізнання нема. Хоч легко заперечити – його українські байки – то теж неабиякий патріотизм!.. Мабуть, що так.

Але ж був і другий патріотизм – великоросійський!.. І оце уживання двох протилежностей в одній особі – це трагедія українського народу. Немало світочів якого служили Росії. Не забуваючи й рідну Україну. Оця роздвоєність – то тема окремих досліджень. Нею хворіли цілі покоління українців, що озиралися на своїх духовних заспівувачів та брали з них приклад… Це давало ворогам українства уже в самій Росії право твердити про якийсь єдиний «руський народ» із росіян та українців разом.

На жаль, ця  двоєдина свідомість і сьогодні присутня в багатьох українців…

Хоч її спростовує навіть та ж жорстока дійсність із Кримом, Донбасом та тисячами українських смертей…

Проти братів п’ять років не воюють…

А данину належної шани П.П.Гулаку-Артемовському українці всеодно віддають, називаючи його іменем вулиці. Зокрема,така є у Харкові, де зовсім недавно йому встановлено й пам’ятник; є вулиця його імені у Вінниці, у недалекій Кам’янці є провулок Петра Гулака-Артемовського. І це дуже доречно. Хоча б тому, що у це містечко у 1832 році, згідно даних Черкаського державного архіву, вийшла заміж за купця Станкевича молодша сестра Семена Гулака-Артемовського Серафима. Отже, Петрова небога…

-         У нашому музеї, - говорить директор Городищенського музею видатного композитора і співака Алла Сухорученко, - є експозиція, присвячена Петру Петровичу Гулаку-Артемовському, яку завжди з цікавістю оглядають відвідувачі. Фонди музею також постійно поповнюються експонатами про видатного байкаря і науковця. Звичайно, чи достатньо він пошанований у рідному місті, питання залишається відкритим. Говорячи про ті ж вулиці, навчальні заклади, премію тощо. Де віддано перевагу С.С.Гулаку-Артемовському, і, вважаю, заслужено. Як заслужено ми віддаємо й шану його дядькові, талановитому письменнику-байкарю П.П.Гулаку-Артемовському. Прийде час, і я в цьому переконана, коли всі епохи української історії будуть ґрунтовно та об’єктивно вивчені. Й розставлені крапки над «і» і над подіями та їхніми учасниками.

І воздасться усім по заслугах… Бо правда, й лише правда допомагає рухатися вперед, до кращого життя.

 

Ольга Осипенко,
провідний науковий співробітник
Музею С.С.Гулака-Артемовського,
м.Городище, Черкаська обл.

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Вересень | Листопад