Франц Ксавер Моцарт і Антон Лянге у Львові

23 грудня 2018 23:16 |



Надзвичайно успішно пройшов міжнародний фестиваль класичної музики «MozArt» у Львові. Музичне свято спонукало до роздумів про розвиток культури в Галичині в далекому ХІХ столітті, коли були закладені основи поступу суспільно-культурних явищ, що згодом принесли Львову славу «мистецького П’ємонту».


У рамках фестивалю в Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Возницького відбулася виставка «Любити музику. Ф. К. Моцарт і музичне життя у Львові», на якій були представлені унікальні експонати з провідних музейних збірок, пов’язані з часом перебування Моцарта-сина в Галичині. Про це докладно розповіла куратор виставки Анна Банцекова. Побіжно нею було згадано ім’я Антона Лянге, якого відомий український мистецтвознавець Микола Голубець (1891-1942) назвав «патріархом львівського пейзажу». Експонування на виставці його живописних й графічних творів було зумовлене не тільки тематикою – видами Львова, але й іншими цікавими й маловідомими обставинами.

Франц Ксавер Вольфганг Моцарт (1791–1844), якого прийнято називати «львівським Моцартом», та художник Антон Лянге (1778–1842) прибули до Львова з Відня в першому десятилітті ХІХ ст. Кожен вів у галицькій столиці активне громадське життя. Син уславленого музичного класика В. А. Моцарта влаштовував концерти творів свого батька та і власних, в яких часом відлунювала мелодика українського етносу. Він брав участь у створенні співочо-музичного товариства «Святої Цецилії» (1826). Під його орудою в греко-католицькому соборі св. Юра прозвучав «Реквієм» В. А. Моцарта. Антон Лянге натхненно працював художником в театрі. Паралельно створив багато пейзажів, видів Львова й інших міст та місцевостей Галичини, Волині, Поділля, палаців, руїн історичних замків й фортець зі стафажними постатями представників різних суспільних верств у тогочасних костюмах. Був учасником першої львівської публічної виставки 1837 р. Його живописні та графічні твори зберігаються в багатьох вагомих збірках та музеях України, Польщі, Австрії.

Якщо життєпис і творчість «львівського Моцарта» музикознавці як в Україні, так і в Австрії вивчили досить ґрунтовно, то матеріал, який зібрали українські й закордонні дослідники стосовно біографії й творчої спадщини А. Лянге потрібно було уточнювати. Насамперед це стосувалося родини, з якої походив художник і дати його народження. У дотеперішній літературі зазначалося, що батьком художника був актор Лянге. Деякі сучасні польські й українські дослідники батьком Антона назвали Макса Лянге. Але відомостей про актора з таким іменем у Відні приблизно між 1770–1820 роками немає. Натомість знаним і популярним, особливо в ролі Гамлета, був Йозеф Лянге (1751–1831), таланти якого проявилися і на сцені, і в малярстві, і в літературі. У матеріалах австрійського дослідника Міхаела Лоренца про життя і творчість уславленого композитора В. А. Моцарта і дотичних до нього людей згадується актор Йозеф Лянге, свояк, жонатий на Алоїзі з Веберів – рідній сестрі дружини В. А. Моцарта Констанції. Зокрема, дослідник розкрив зміст заповіту актора, складеного 1 червня 1827 р., в якому згадано сина від першого шлюбу – художника-пейзажиста Антона. Повідомлення у «Wiener Allgemeine Theaterzeitung» (1819 р., № 83) про ремонт у львівському театрі, про його внутрішнє оздоблення й створення нової завіси художником Антоном Лянге, сином Йозефа Лянге, уславленого актора віденського придворного театру (Бургтеатер), не залишають сумніву, що саме Йозефа Лянге – батько Антона. Перший раз актор одружився зі співачкою Марією Анною з Шиндлерів (1757–1779) в жовтні 1775 р. Отже у цій сім’ї народився «патріарх львівського пейзажу». Дата народження художника теж неоднозначна. У різних довідниках – із розбіжністю в п’ять років: «1774(?)/1779(?)–1842». Визначивши родину, в якій народився Антон Лянге, враховуючи те, що його мати померла в березні 1779 р. від пневмонії на шостому місяці вагітності і залишила сиротами доньку Габріелу (1776–1802), яка стала акторкою Бургтеатру, та сина Антона, можна стверджувати, що попередні дати народження художника були неправильними. Насправді він народився 1778 р., як це зазначено у збірнику листів Констанції Моцарт до синів. Удруге Й. Лянге одружився з Алоїзою Вебер – уславленою віденською придворною артисткою (колоратурне сопрано), 31 жовтня 1780 р. Отже, Антон Лянге і на 13 років молодший Франц Ксавер Моцарт, хоча не були братами по крові, але виховувалися в одному родинному колі. Мати музиканта й мачуха художника були рідними сестрами. Достеменно відомо, що композитор В. А. Моцарт і актор Й. Лянге приятелювали, належали до організації вільних мулярів, часом разом виступали на сцені. Крім того актор Й. Лянге, який впродовж життя не полишав займатися малярством, створив два прижиттєві портрети В. А. Моцарта. Безсумнівно перші професійні навики художника Антон Лянге почерпнув від батька. Разом вони, батько й син, 1791 р. брали уроки у талановитого молодого пейзажиста Лоренца Шонбергера (1768–1846/47), який тоді працював над новою завісою для Бургтеатру. Про це писав Й. Лянге у своїй автобіографічній книзі, виданій у Відні 1808 р. У ній же зазначив, що Шонбергер так високо підніс малярську майстерність сина, що при сприянні Франца Краттера, директора німецького театру у Львові, той отримав місце театрального художника в столиці Галичини. Роль театру в ХІХ ст. тяжко переоцінити, особливо в Австрійській імперії, де ще від доби Просвітництва йому відводилась і політична роль – національного формотворення, і суспільно прогресивна – культурного виховання громадян. Закономірно, постійний німецький театр у Львові мав стале фінансування з Відня, а після театрів у Празі й Будапешті належав до найбільш значних провінційних сцен монархії. Не випадково Йозеф Лянге в автобіографічній книзі хвалився вдалим працевлаштування сина. Спираючись на це, можна стверджувати, що А. Лянге вже у 1808 р. працював у львівському театрі, хоча раніше вважалося, що до Львова прибув 1810 р. До речі, юний Франц Ксавер Моцарт, який приїхав до Львова 5 листопада 1808 р. попередньо мав відомості про цей край і розраховував на допомогу Антона, з яким по приїзді зустрівся 10 листопада 1808 р.

Відтоді впродовж десятиліть життя й творча діяльність А. Лянге були пов’язані з німецькою і польською сценами у Львові. Короткі схвальні відгуки про роботу театрального художника Антона Лянге над сценічним оформленням вистав час від часу з’являлися в пресі Львова та Відня. Праця над створенням декорацій забирала багато часу. З короткого переобліку майна у німецькому театрі в сезон 1817/1818 рр. знаємо, що там нараховувалося 24 «головні декорації», тобто комплексне сценічне устаткування, та ще 465 замінних сценічних декорацій, які можна було при потребі допасовувати. Відповідно до вистав існували декорації «палацу», «фортеці», кількох «великих салонів», пишного залу, залу середнього достатку, убого обставленного залу, міщанського помешкання, бідної селянської халупи, «лісу», «гірського краєвиду» з потоком або з водоспадом, «берега моря», «нічного парку в місячному сяйві», 2-3 екзотичні декорації. Інші виготовлялися під конкретну виставу, як, наприклад, «інтер’єр кафедрального собору в м. Реймс» для драми Ф. Шіллера «Орлеанська діва». Безсумнівно велика частина з них була створена А. Лянге.

Романтизм, що розповсюдився на Галичину, пробуджував у глядачів бажання захопитись чимось надзвичайним, надприродним, таємничим. Тому постійна зміна декорацій була необхідною. Водночас глядачі прагнули побачити щось з власного оточення, близьке й впізнаване. В моду увійшли топографічні описи та історичні розповіді. Співдиректор театру Франц Краттер на початку 1820-х років наполіг на тому, щоб в репертуарі були вистави з місцевої історії – «Облога міста Львова Карлом ХІІ в 1704 р.», або сюжети з історії Австрії – «Уславлення Марії-Терезії і її високоповажаного сина Йозефа ІІ угорцями». Крім того, п’єси, сценарії відомих європейських авторів переробляли під смаки місцевої публіки. Зокрема, директор польського театру Я. Н. Камінський був автором багатьох переробок: «Міщанин шляхтич, чи турки на Волині» – наслідування за Мольєром, або «Гелена, чи гайдамики на Україні» – за драмою Т. Корнера, або «Львів’янка Гедвіг» – за переробкою Трaйтшле «Аліна, королева Гольконди». У німецькому театрі у сезоні 1823/1824 рр. йшли вистави з-під пера Фрідланда під загальною назвою «Сплячий бард доісторичних гробів», які складалися з таких частин: «Марта Брумбергер, або вітряк у Винниках»; «Бігуни з Заліщик, або срібний меч, бойова куля і старе татарське знамено»; «Брат iз Аару, або Чортові скелі поблизу Лисинич»; «Дівчина втікачка, або землекопки з жовківської долини». Безсумнівно, для створення відповідних декорації до цих вистав Антону Лянге необхідно було на власні очі побачити згадані місцевості. Художник-сценограф багато подорожував, робив топграфічно достовірні замальовки. Вони переросли у графічні цикли, що в 1823 р. вийшли з друку в літографічній майстерні Й. Піллера. У цьому «Збірнику найгарніших і найцікавіших місцевостей Галичини» є декілька видів Винник, панорамні зображення Заліщик, оточених Дністром, зображення Чортових скель під Львовом, замку в Теребовлі тощо. Задля достовірного відтворення місцевості, де відбувалася дія популярної опери «Оборона Теребовлі, або мужність Хшановської» (авторство Я. Кубліцького), художник-декоратор побував у Теребовлі. Збереглися літографії із зображенням руїн замку. Згодом, вже наприкінці 1830-х років, він повторив це зображення олійними фарбами на полотні. Та це не єдиний живописний твір в доробку А. Лянге, зумовлений театральним репертуаром. Ще одна картина зі збірки львівської галереї «Руїни замку в Оджиконі» (1839) також пов’язана з роботою А. Лянге над сценічними декораціями. Це – для комедії «Помста» Олександра Фредра, прем’єра якої відбулася у Львові 1834 р. на сцені польського театру. Дія п’єси розгорталася саме довкола зруйнованого замку, що перейшов у спадок дружині автора – Софії з Яблоновських.

 У творчому доробку А. Лянге є декілька видів Львова. Треба додати, що і в його сценографічній діяльності зображення міста зайняли почесне місце. Як про касовий магніт писали про виставу «Аліна, або Львів на іншій частині світу» в “Wiener Allgemeine Theaterzeitung” (1824, №151, S.603). Похвалу художнику-чарівнику за створені ним оптично достовірні зображення Львова на сцені до комічної пантоміми в 2-х актах «Арлекін у Львові» можна прочитати у львівському журналі «Mnemosine» за 1834 р. (№32, с. 128).

Праця А. Лянге в німецькому театрі у 30-х роках складалася не завжди найкраще. Часта зміна директорів театру після смерті багаторічного інтерпренера Ф. Булли, їхні різні вимоги та смаки стосовно організації сценічного простору були причиною перерв у роботі А. Лянге в театрі. Хоча «Австрійський біографічний словник» подає, що художник працював у театрі до 1832 р., проте з відомостей у тогочасній пресі бачимо, що він успішно створював декорації до вистав й у 1834 р., і в листопаді 1835 р. (вистава «Роберт-чорт»), і далі. Подією сезону 1836/1837 рр. у Львові була прем’єра чарівної казки Фердинанда Раймунда «Марнотратник» («Verschwender»). Одночасно відбулися прем’єри в німецькому й польському театрах. Для німецької сцени декорації малював художник Мартінеллі, а для польської – Лянге, який переніс локалізацію дійства в Карпати, чим добився великого успіху. Про декорації на польській сцені писали у “Wiener Allgemeine Theaterzeitung” як про «більш вдалі, обґрунтовані й досконалі». Різноманітні карпатські пейзажі в літографіях і акварелях з’явилися в творчості художника ще у 20-х рр. (водоспади біля Маняви, біля Пасічної, види м. Сколе). До нашого часу дійшли два карпатські краєвиди великого розміру, намальовані олійними фарбами на полотні у 1841 р. Один з них, «Гірський потік», є в збірці галереї, інший, «Водоспад», у 1950-х роках був переданий до Ермітажу (Петербург). Ці краєвиди брали участь у одній з перших публічних виставок у Львові 1847 р.

При підтримці князя Генрика Любомирського у 1825/1827 рр. в тій же майстерні Й. Піллера був виданий альбом літографій «Збірник видів цінних парків Польщі» (Zbior widokow celniejszych ogrodow w Polszcze). Серед цих літографій є зображення палацу Г. Любомирського в Пшеворську, королівських палаців, що свого часу належали Любомирським у Лазєнках, у Вілянові, палацу князя Юзефа Любомирського в Рівному, Свірзького замку, що був у власності графів Цетнерів, замку в Олексіньці князів Чарториських на Волині, новозбудованого палацу А. Страховського в селі Рудники й багато інших. Поява такого різноманіття зображень палаців в оточенні рукотворних парків і садів була певною мірою теж пов’язана з працею А. Лянге в театрі, а точніше – з театральною публікою. Адже в Галичині, як, зрештою, в усій центральній та східній Європі, аристократи становили більшість глядачів. Чимало з них належали до лож вільних мулярів й підтримували розвиток мистецтв. Так, наприклад, із щоденника Ф. К. Моцарта знаємо, що впродовж гастрольної поїздки 1819-1821 рр. завдяки рекомендаційним листам членів вільно мулярських лож, він мав змогу організовувати свої концерти. Понад половину театральної публіки у Львові тоді становили не мешканці міста, а середнього й вищого рівня шляхта, землевласники, яким австрійська влада підтвердила вищий суспільний статус. З територій розділеної Польщі до Галичини, що була під лояльною Австрією, приїхали численні магнатські родини й побудували собі тут пишні резиденції. Вони стали замовниками топографічних краєвидів. Відтворені художником на папері маєтності поміщиків, додавали статусності власникам й користувалися популярністю. Адже в такий спосіб можна було похвалитися і своїми статками, і особистою причетністю до мистецтва. Індивідуальне ставлення автора до замовників таких «ландшафтних портретів» відчутне у композиціях різної складності, як і в різноманітній настроєвості зображень і, навіть, у супровідних підписах на них. Так, літографія з зображенням палацу князів Понінських в Червоногороді, порівняно з іншими, підписана з особливим пієтетом. Це звучить у фразі: «…власність її високості пані княгині Гелени Понінської». Особиста повага до княгині, яка займалася малярством, тобто стала для А. Лянге «товаришем по цеху», зрозуміла. Княгиня запрошувала художника у свій маєток, що на Тернопільщині, бо крім князівського палацу Понінських він ще зобразив рукотворний водоспад і їхній водяний млин біля нього. У колекції ЛННБ України ім. В. Стефаника зберігається літографія з дуже вдалим видом на водоспад у Червоногороді. Княгиня Понінська брала участь у першій художній виставці, що відбувалася у Львові з 8 червня по 22 липня 1837 р. Серед понад шестисот творів, що експонувалися на виставці в п’яти залах ратуші, було сім краєвидів та зображення «Мадонни» з-під пензля Антона Лянге, а також роботи Карла Швайкарта – автора прижиттєвих портретів «Львівського Моцарта» й «патріарха львівського пейзажу» Лянге. Крім К. Швайкарта, портрети А. Лянге намалювали Годлевський , Ковальський. Класично-романтичні, панорамні краєвиди А. Лянге з видами Львова й інших міст і містечок, природи Західної України були популярними, їх високо оцінювали художники. Для глядачів ХХІ ст. вони залишаться свідками минулих часів, сповненими ліричною настроєвістю й погідною споглядальністю.

Світлана Стець,
старший науковий співробітник
відділу «Музей європейського мистецтва»
Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Лютий 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728   
Січень | Березень