У Музеї Рильського відбувся творчий вечір Лариси Дубас

Автор: Музей Максима Рильського | 26 жовтня 2017 16:02 |

11 жовтня в Голосіївському мануарі відбувся творчий вечір Лариси Дубас, поета, письменника, пісняра, перекладача, художника «У вежах виспіваних слів...»


 Лариса Дубас народилася в Архангельскій області, в родині українців зі Львівщини. Вищу освіту здобувала в петербурзькому університеті. Але від долі не втечеш – батьківщина мами і татка згодом стала і її, Лариси, Батьківщиною. Перебралася спочатку до Луцька, а потім і до Києва. Вражає те, як глибоко вона відчуває первісну стихію української мови (те ж саме, до речі, можна сказати й про російську). Як зазначила пані Лариса, лише в Україні вона відчула, що й тайга, де пройшли її дитинство і юність, також рідні для неї... 

Вона творить багато і натхненно – обома мовами. А ще перекладає. Нещодавно у видавництві «Сім кольорів» вийшов друком її український переклад «Азазеля» Бориса Акуніна. Та, як любив цитувати відомий афоризм Василя Жуковського Максим Рильський: «В прозі перекладач раб, а в поезії – суперник». Найбільше мене вразили саме поетичні переклади Лариси Дубас: українською Михайла Лєрмонтова, Валерія Брюсова, Даніїла Хармса, Осипа Мандельштама, а російською Ліни Костенко, Євгена Маланюка, Наталки Білоцерківець... Найбільше ж запали в душу її переклади мого улюбленого Євгена Плужника. Власне судіть самі:

Солнце садилось. Качались травы.
Пули сосчитаны — всем по одной!
Кто виноватый и кто здесь правый! —
Под одной-то стеной.

Смерть будет быстрой — вместо подарка.
Глянули — поле! Ромашек привал…
Передний, небось, не ходил, а шаркал:
Вон, ботинки стоптал.

Солнце зашло. Темнеть сразу стало.
Пора б и росе!
А кто-то там, далеко, генералу:
— Все.

А от оригінал:

Сідало сонце. Коливалися трави. 
Перерахував кулі, – якраз для всіх! 
А хто з них винний, а хто з них правий! – 
З-під однакових стріх.

Не схибить куля – не стогнатимуть довго. 
Подивилися, – поле! Ромен з трави... 
Передній, мабуть, ходив, – так човгав: 
Черевики скривив.

Сховалось сонце. Сутеніло помалу. 
Час би й росі!
А хтось далеко десь генералу: 
– Усі.

1926

А ще в ході вечора виступив Ларисин чоловік, музикант і композитор Юрій Попсуєнко-молодший (його батько Юрій Попсуєнко-старший – відомий український перекладач, лауреат премії ім.М.Рильского є давнім другом нашого музею). Він представив рок-феєрію «Окоцвіт» на власну музику і слова Лариси Дубас. А вірніше, її фрагмент - кліп «Спогад», для відеоряду якого була використана анімація «Вітер душі» Хаяо Міядзакі.
https://www.youtube.com/watch?v=_kLZm9PxSkA

Далі композитор Анастасія Комлікова виконала кілька дитячих пісень, створених нею у творчій співпраці з Ларисою Дубас. Одна зних, «Святий Миколай», набрала у Ютубі 175 тисяч переглядів!
https://www.youtube.com/watch?v=NEBB6cmcqpE

Але найбільше того вечора звучало поезії Лариси Дубас у авторському виконанні:

Плекаю радість

Саджаю радість, їм її, солю,
В снігах солодких намистинки бачу,
В словах-дурничках наголос ловлю,
Слізьми її щасливими заплачу.

Співаю радість — дзвоником трушу,
Танцюю радість злетами навшпиньки…
Плекаю, нею сню, її ношу
в руках — беріть! —
лілеї та лелітки…

Ознайомитися з відеозаписом творчого вечора можна тут:
https://www.youtube.com/watch…

Віктор Ціон

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Січень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Грудень | Лютий