Практики сталої бідності

Автор: Звір Гуляє | 24 лютого 2016 16:51 |



Аби налаштуватися на потрібну тональність, хотілося б почати з яскравої і доречної цитати. Враховуючи, що тема допису далеко не нова, я б сказав, що вона майже стала класичною для мене (зокрема, я про це вже писав ось тут), а за своєю безнадійністю, це, як бачиться, майже трагічна тема, отже, звернімось до класичної трагедії: «…For never was a story of more woe than this …»... а ось і не вгадали, мова буде зовсім не про Juliet and her Romeo.

Повернутися до цієї теми мене змусило приватне повідомлення у ФБ, в якому питалися, як я ставлюсь до того, що під видом українських пропонуються румунські старовинні сорочки, а також, чи, на мій погляд, не є шахрайством «довишивання» простеньких давніх сорочках (без вишивки) з метою їх продажу як старовинних вишитих сорочок. Я на питання відповів, але згодом ця тема була оприлюднена і виникло відкрите обговорення, котре показало, наскільки все сумно.

Отже, стосовно суті запитань, на мій погляд, що "втюхувати лохам" румунські сорочки, що "вдосконалювати" старі простенькі сорочки - все це є різновидами дикунства та деградації, до яких люди сповзають, аби заробити копійку.

По-суті, ці ганебні явища викликані банальною логікою перепродажу – «скуповуй і перепродуй все, що зможеш, всім, кому зможеш», а більш спрощено, «заробляй на чому зможеш»! Тому мені дивно бачити настільки різку реакцію на це, особливо від тих, хто часто буває на антикварному, де підробками нікого особливо не здивуєш. Ну почали підмінювати та підробляти вже й давній одяг - так картини і ікони вже роками підробляють! Попит на «автентичні давні речі» росте, а справжніх речей стає дедалі менше - ось кожен, у міру свого уміння та (браку)сумління і вигадує різні способи «порівняно законної», або «нешкідливої» оптимізації (своїх доходів та прибутків)…

Зробимо невеличкий відступ, аби зрозуміти глибинні причини явища. Розуміючи, що ресурси світу не безмежні, цивілізований діловий світ ось вже добрий десяток років як серйозно переймається сталим розвитком (sustainable growth), зокрема, це виявляється у зменшенні споживання невідновних ресурсів та заміною їх відновними... Але це цивілізований світ, до якого ми, як ви розумієте, не належимо і навіть не наближуємось…

В нашому конкретному випадку, невідновними ресурсами є оті самі сорочки (та інші давні речі). Кількість давніх речей обмежена, бо їх ніхто більше не виробляє і не вироблятиме (хіба що винайдуть машину часу), а попит на них росте, а як є попит – буде і пропозиція.

За великим рахунком, в тому, щоб продавати будь-який товар немає нічого поганого, чи не так? Ось і в нашому випадку, що злого, що хтось проїхався селами і накупив у бабць сорочок, або поставив ятку на базарі та скуповує «калішнє шмаття» від народонаселення? Що поганого в тому, що потім це все їде на антикварний до Києва, або через інтернет розлітається по всьому світу? Якщо перекупщики з усіма розрахувалися, податки сплатили, нічого не вкрали, то які можуть бути до них претензії?

Тепер звернемось до теорії і практики торгівлі. В нашій ситуації перекупщики (торгівці) діють, як гравці на ринку антикваріату (давніх речей). Їхній товар - це давні сорочки (та інші давні речі). Їхні замовники(клієнти) – це вся сукупність людей (і організацій), яким хочеться, або може хотітися придбати давню сорочку (чи давню річ) і які можуть собі це дозволити (тобто є платоспроможними). Доходи (оборот) торговців напряму залежать від розміру ринку, тобто від кількості платоспроможних зацікавлених замовників і від їхнього достатку, чим ширше коло таких, чим більше у них грошей, чим більше їм хочеться мати автентичну давню вишиванку, тим більше товару може продати торгівець і, відповідно, тим більше на цьому може заробити. Зрозуміло, що хтось може дуже дорого продавати рідкісні та унікальні речі, а хтось продає простіший товар за дешево, на кожен товар є свій покупець. Нікому Америки я цим не відкрив, правда?

Поглянемо тепер уважніше на ринок і замовників, а саме, уявімо собі на які групи можна поділити замовників?
Перші, кого можуть цікавити давні витвори мистецтва – це, звичайно, музеї, адже саме ці державні організації створені для: збирання, зберігання та оприлюднення експонатів.

Наступна група замовників – колекціонери, їхня мотивація практично ідентична до музейної, вони теж збирають, зберігають та оприлюднюють. Під колекціонерами ми розуміємо тих, хто виконує ті три музейні функції, але за формою не є державною установою, а є фізичною особою, або недержавною організацією, яка сповідує цінності та намагається виконувати функції властиві музеям. Між музеями і колекціонерами є одна дуже суттєва різниця – музеї є державними установами і є лише утримувачами, а не власниками своїх фондів (фонди належать народу України), а відтак музеї не мають права продавати свої експонати. Натомість, колекціонери купують (збирають) артефакти і за власним бажанням можуть у будь-який момент продати їх кому забажають. Зауважте, що носіння, одягання, власний вжиток (за музейною теорією, практикою та нормативною базою) – не є ані способом оприлюднення, ані способом збереження, відповідно, колекціонерами не можна назвати тих, хто зібрав, але не зберігає артефакти належним чином. Вжиток і зберігання - це діаметрально протилежні види діяльностей (процесів). Навіть якщо мотив колекціонера це інвестиція (вкладення грошей у колекцію), то вигідно зберігати ці речі в якнайкращому стані (бо зношення і пошкодження матимуть негативний вплив на капіталізацію колекції), натомість, вжиток експонатів їх лише псує і знецінює. Чи варто згадувати, що для фахового зберігання артефактів потрібні належні умови (безпека, температура, вологість, захист від шкідників тощо) і відповідні регулярні зусилля, що є, часом, дуже дорогим задоволенням. Насамкінець, торгівці від колекціонерів відрізняються тим, що перепродаж артефактів – є їхньою основною, або домінуючою діяльністю (яка генерує їм левову частку їхнього заробітку), в той час, як колекціонери живуть за рахунок та витрачають на колекцію кошти зароблені своєю основною діяльністю (відмінною від торгівлі тим, що збирають). Багато з торгівців мають свої «колекції», які на практиці зовсім не застраховані від подальшого продажу, особливо, якщо виникає спокуслива пропозиція.

Залишається третя група замовників – це люди, які не мають ані належних умов зберігання, ані мети, подібної до мети музеїв, а основним (але не завжди єдиним) їхнім мотивом є бажання одягати ці давні речі і носити їх на собі (не має значення, чи щодня, чи раз на рік), або використати в інтер'єрі (ресторанів тощо). В цьому випадку, з категорії «товар» (у торгівців) або з категорії «експонат» (у музеях) або «експонат-інвестиція» (у колекціонерів) артефакт потрапляє до категорії «одяг» і його подальших шлях не відрізняється від шляху будь-якого одягу (зносили й викинули), хіба-що трохи довше зношується (бо часом якісніше зроблений) і, якщо пощастить, то його трохи краще берегтимуть, ніж звичайний одяг (але остаточно це його не рятує).

Не берусь визначати точне співвідношення між цими трьома групами замовників на нашому антикварному ринку, але на мій погляд, остання група зараз домінує. Судіть самі - музеям зараз не до збирання (їм аби вижити), колекціонери не мають мети скупити все, а як правило, намагаються мати репрезентативну кількість з цікавих їм регіонів, а ось третя група – обмежена лише власними фінансовими можливостями та власною неперебірливістю у бажанні носити те, що їм хочеться і пишатися цим. На мій упереджений погляд (спілкуючись на антикварному, як із продавцями, так і з покупцями) – левова частка давнього одягу купується саме для власного вжитку (особистого одягання).

Саме на цю третю групу моляться всі нинішні торгівці давніми речами. Не вірите, гляньте у ФБ: «продається сорочка, у гарному стані, розмір ХL, ціна в приват». Чи музею, або колекціонеру цікавий розмір – ні! Розмір має значення виключно для тих, хто має намір носити ці речі. Перекупщики прекрасно це розуміють – це їхні гроші. В цьому контексті, при зменшенні постачання давніх українських сорочок (бо їх дедалі менше), для задоволення попиту згодяться не те що румунські, а й африканські вишиванки, не кажучи вже про доробки, підробки та інші оптимізації (бо ж торговці не виробляють, а лише перепродують).

До речі, якщо розібратися, то перепродаж давніх речей – це не сталий бізнес, як такий, бо джерельце невідновного ресурсу, рано чи пізно пересохне. Ба більше, це не зовсім бізнес, бо він не створює нічого нового, акт творчості чи створення доданої вартості у ньому відсутній, це, свого роду, паразитування на тому, що було створено до нас. Цитуючи Форда, перепродаж якогось виробу десятьма перекупщиками не збільшує якості виробу та його корисності.

Ось і маємо, що останнім часом, як не тисячі, то вже сотні «поціновувачів та поціновувачок» вирішують, що пишатися нашою народною культурою виходить краще (чи приємніше) одягнувши старовинну сорочку і вони щиро, а часом «з піною», переконують, що таким чином вони «пропагують народну культуру», «доносять до людей красу нашого мистецтва» та «показують, якими гарними насправді були наші вишиванки». Чомусь лише їхній позитивний поступ у пропагуванні якщо і є, то цілком непомітний, зате «дурний приклад» просто зашкалює – бо тепер кожен «поціновувач, що пишається», побачивши гарну стару вишиванку на іншому «поціновувачі, що пишається» починає думати: «а чому б і мені не підшукати щось старовинне для себе, хіба я не поціновувач, хіба я не пишаюсь?»

Тут варто було б зауважити, що у цивілізованому суспільстві цю проблему мали б побачити і першими мали б почати бити на сполох саме музеї та музейні працівники, бо вони за фахом прекрасно розуміють наслідки вдягання і носіння експонатів. Біда в тому, що і серед музейників вистачає «поціновувачів, що пишаються» - ось загляньте до будь-якого профільного (щодо народного мистецтва) музею під час народних свят, хто в найкращих давніх строях – музейники (не лякайтеся, то на них не музейні експонати, а їхні власні колекції, але це вже зовсім інша сумна історія)! Вони так само свято переконані, що носінням давніх строїв вони несуть культуру в маси, популяризують. Не хочу вкотре знущатися про такі середньовічні методи популяризації у ХХІ столітті, але про сучасніші та значно дієвіші методи популяризації вони, чомусь, не дуже хочуть чути (це теж окрема і дуже сумна історія). Тож музеї на цю тему мовчать.

А це все, шановні добродії, даруйте, діагноз і пишатися тут зовсім нема чим!

Кому не зрозуміло – ми зараз є свідками і учасниками знищення того, що має бути (і все ще може стати) нашим музейним фондом, свідками окрадення самих себе і наших нащадків, саме в цьому наша першорядна проблема! А румунські сорочки - це лише ознака того, що окрім нас в Європі досі є й інші дикуни, які не проти заробити на наших дикунських звичках (ходити в красивому і пишатися тим, у що одягнений) і які не цінують своє, як і ми. Так само і «довишивання» - це лише убоге намагання створити «додану вартість» там, де її бути не може.

Все разом: наше колективне безвідповідальне, наша дрімучість, наші бажання нажитись, наше небажання думати про майбутнє і помічати очевидне – все це продукує нам лише одне - бідність. Сталу бідність, або сталу деградацію.
 
 
P.S. Я навмисне не акцентую увагу на тому, яка ж саме сторона чинить найбільш неприйнятно, бо більшою або меншою мірою, і торгівці, і колекціонери, і музеї, і споживачі (носії) давнього одягу, всі в цій ситуації, або роблять зле, або не помічають, що відбувається, або не докладають достатніх зусиль, щоб припинити це неподобство - у висліді програють усі, передусім наші нащадки. Все ускладнюється тим, що оскільки всі сторони цього неподобства досить тісно між собою взаємодіють, то виправлення власної негативної поведінки лише однієї із сторін, цілком може бути знівельовано продовженням негативної поведінки іншими сторонами. Я до того, що це не той випадок, коли можна знайти найбільш винного і все звалити на нього. Це той випадок, коли треба всім задіяним починати прокидатися та докладати зусиль, бо дуже скоро вже буде пізно.

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Квітень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Березень | Травень