Роздумуючи про майбутнє львівської галереї мистецтв

Автор: Леся Гасиджак | 16 лютого 2016 18:34 |



Минув рік, як В’ячеслав Кириленко призначив першого з п’яти директорів національних музеїв, «ключових установ у справі національно-патріотичного виховання». Після о. Юрія Бойка у Пирогові, 5-річні трудові угоди були підписані з очільниками Національного музею історії України, Національних заповідників «Софія Київська» та «Биківнянські могили», Меморіалу жертв Голодомору - у всіх випадках з ігноруванням пропозиції професійної спільноти щодо проведення відкритого конкурсу на заміщення посад директорів музеїв. Апеляція чиновників зводилась до відсутності законодавчої бази з цього питання.


За цей час в результаті тиску громадськості та її співпраці з народними депутатами, з’явився Закон «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури», проголосований Верховною Радою 28 січня 2016 року. Його наявність, навіть на етапі законопроекту, забезпечила непризначення в ручному режимі директорів у дві інші ключові установи – Національний художній музей України та Львівську національну галерею мистецтв імені Б.Г. Возницького, оскільки були призначені «в.о.» з формулюванням «до проведення конкурсу». Але якщо питання вибору очільника НХМУ поки лежить у папці очікувань, то Галерея вже затамувала подих.

Наприкінці грудня минулого року Міністерство культури України оприлюднило склад Комісії з підбору кандидатур на посаду генерального директора галереї, чим вже традиційно не здивувало професійну спільноту. Делегати, запропоновані до Комісії Музейною радою та Президією Українського національного комітету ICOM (на прохання того ж міністерства), до її складу не потрапили, що суперечить новому закону і на що звернула свою увагу Президія у листі до В’ячеслава Кириленка. Також, як вважає Ірина Подоляк, народний депутат, один з авторів закону, «у ній [комісії – авт.] явно забагато прямих чи афілійованих чинних і колишніх представників влади - з радником Прем`єра аж п`ять, три депутати  ВР, за всієї поваги, особи, які мають авторитет у галузі теоретичної фізики та прав людини…  Мені не відомо, чи хтось є фахівцем з добору персоналу, бо мало просто ходити до галерей  чи любити музеї, мало також для генерального директора просто бути вузьким фахівцем з музейної справи, варто усвідомлювати, що обирається керівник великої установи з усім вантажем адміністративної та фахової відповідальності,  який повинен якісно працювати зі своєю командою і бути готовим до зовнішніх викликів».

Фахівці Управління музейної справи і культурних цінностей не виключають, що комісія, сформована до прийняття «Закону про конкурси»  може бути ліквідована і сформована згідно прописаних у законі принципів. Зрештою, цього очікує і вся професійна спільнота. Та як буде – невідомо. Бо й закон ще поки чекає на підпис Президента.

Але незважаючи на те, яка Комісія буде приймати рішення, «стара» чи новостворена, спершу вона має затвердити регламент роботи, сформувати  кваліфікаційні вимоги до претендентів, оголосити відкритий конкурс на посаду директора і аж після цього братися до роботи. Оскільки завдання, яке стоятиме перед нею у будь-якому складі, мабуть найважче за всю історію українського музейництва: обрати директора для найунікальнішої музейної установи країни.


Актив галереї

Особливість Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького полягає в тому, що під одним «дахом» об’єднані 17 більших та менших музейних комплексів, невеликих музеїв, що працюють як окремі відділи або сектори, будівлі яких є пам’ятками національного значення, і розміщені вони по всій території Львівської області та в самому Львові.

Мова про:
- "Європейське мистецтво ХІV-XVІІІ ст.",
- "Європейське мистецтво ХІХ-XХІ ст.",
-  "Каплиця Боїмів",
- Музей "Мистецтво давньої української книги",
- Музей "Русалка Дністрова",
- Музей найдавніших пам'яток Львова,
- Музей "Львівська барокова скульптура XVІІІ ст. Творчість І.Г. Пінзеля",
- Музей-майстерня Т. Бриж,
- Музей модерної скульптури М.Дзиндри,
- Музей-заповідник "Олеський замок",
- Музей-садиба М.Шашкевича,
- Музей "П'ятничанська вежа",
- Музей Івана Виговського,
- Музей "Жовківський замок",
- Музей-заповідник "Золочівський замок",
- Музей-заповідник "Підгорецький замок"
- Музей історії Жидачівщини.

За даними Міністерства культури України, сукупно фонди галереї налічують 63,6 тис. одиниць збереження. У справі їх зберігання, дослідження і популяризації зайняті 293 співробітники, які в рік приймають близько 423 тис. відвідувачів (дані за 2015-й рік). Річний бюджет галереї становить 18 млн. грн., четверту частину якого відділи-музеї заробляють самостійно, за рахунок платних послуг для відвідувачів.

Колекція галереї почала формуватися на межі ХІХ – ХХ ст. і сьогодні репрезентує весь спектр мистецької історії людства. Її перлинами, безперечно, є доробок скульптора XVIII ст. Іоана Георга Пінзеля та батальні полотна Мартіно Альтамонте, дискусія щодо експонування яких не вщухає в суспільстві й досі. Мистецької ваги зібранню додають роботи італійських майстрів XVI ст., роботи Хосе де Рібера, Рубенса, караваджистів, Лукаса Кранаха Старшого, польських та французьких імпресіоністів. Окремі групи складає ужиткове мистецтво, храмова скульптура та сакральний живопис, в роки радянського атеїзму врятований Борисом Возницьким від нищення. В музейних стінах Борис Григорович накопичував все, в чому бачив більшу чи меншу цінність, що могло загинути у ритуальному комуністичному багатті. Згодом пліч-о-пліч з ним у цій справі ставали й інші музейники. Але незважаючи на наявність 17 відділів, великою проблемою є відсутність площ для експонування, відтак 90% артефактів знаходяться у фондах (як і в багатьох інших музеях), що позбавляє їх можливості «працювати».

Серед відділів є музеї з професійними постійними експозиціями, біля яких туристичні автобуси стоять від самого ранку, не зважаючи на погодні умови. А є й такі, які працюють за рахунок тимчасових виставок, або ж не використовують і їх, як то відреставрована у 1991 році вежа XIV ст. у П`ятничанах. Дев’ять музеїв розташовані у межах Львова, а інші вісім – на відстані від 30 (Жовква) до 88 (Підгірці) км. І якщо турист без власного транспорту без проблем може доїхати в Жидачів чи Жовкву, то дорога в Музей Виговського в Руде чи Музей Шашкевича в Підліссі через недосконале транспортне сполучення може зайняти півдня. Те саме стосується й доїзду адміністрації галереї.

Для чого потрібен конкурс

Виходячи з всього переліченого, Львівська національна галерея мистецтв, у 2013-му році названа іменем Бориса Григоровича Возницького, сьогодні надзвичайно складний організм, управління яким щороку вимагає дедалі більших зусиль. І справа не в одному імені директора.

Відверто огидними виглядають публікації останнього місяця, авторства і замовлення як мінімум двох відомих кандидатів на посаду директора, які звинувачують діючу дирекцію у поганому менеджменті. При цьому як сторонньому читачу хочеться запитати: чому одна працівниця не виконує свої функціональні посадові обов’язки у тому ж відділі, де вона викриває недоліки, а інший інтелектуальний галичанин лиш критикує, уві сні саджаючи себе в крісло на Стефаника, 3, замість допомагати, в ім`я тієї ж пам`яті і поваги?..

Стан музеїв Галереї НІЧИМ не відрізняється від інших музеїв та пам’яток ВСІЄЇ УКРАЇНИ. Це свідчення системної, світоглядної кризи і кризи культури. Реставрація будівель, побудова сучасних фондосховищ, експозиційних просторів – це завдання першої необхідності. Це має чітко розуміти не тільки кожен, хто буде подавати заявку на конкурс, а й кожен член Комісії, несучи персональну відповідальність за свій голос.

Саме тому на чолі галереї має стати генеральний директор, оскільки ганебна приставка «в.о.» - це черговий чиновницький прийом з приниження людської гідності. По-друге, цей генеральний директор має бути обраним виключно на основі конкурсу. Я страшенно поважаю Ларису Борисівну Разінкову, ціную її титанічну роботу протягом останніх 4-х років, розумію і підтримую львівську інтелігенцію та буду щиро радіти і вітати її у разі перемоги. Але в конкурсі. Бо конкурс – це легітимізація, це убезпечення, в першу чергу для обраного кандидата, від подальших інсинуацій та звинувачень. Саме сьогодні, саме в нашій країні, це останній шанс позбутись непотизму – засилля непрофесійних непояснюваних непрозорих призначень очільників у всі державні установи, від чого вже просто судомить і нудить всю країну, і культурну сферу зокрема. По-третє, цей обраний директор має бути Професіоналом.


Хто він, професіонал

Оскільки традиція покликання керівників навіть в Україні має глибоке історичне коріння, дехто з експертів допускає, чому б не помріяти про цей варіант, що міг би стати безпрецедентним випадком в музейній сфері. Тим більше, що весь світ цим вже давно користується. У 2015-му році Британський музей очолив Хартвіг Фішер, екс-директор Державних художніх зібрань Дрездена. Він не став першим іноземцем-керівником у Великобританії, оскільки протягом останнього часу остання залучила багатьох іноземців для керування провідними музейними закладами країни: німець Мартін Рот керує Музеєм Вікторії і Альберта; Габріеле Фіналді нещодавно залишив музей Прадо в Мадриді, щоб запустити Національну галерею в Лондоні; Ніколас Кулінен був запрошений з Музею Метрополітен для роботи в Національній портретній галереї. Весь мистецький світ у 2015-му році також стежив за Італією, де в конкурсі на заміщення посад директорів 20 провідних музеїв країниперемогли 7 іноземців (3 громадянина Німеччини, 2 – Австрії, 1 – Великобританії та 1 – Франції). І найголовніше, що всі вони є мистецтвознавцями, археологами, менеджерами у сфері культури – тобто, Фахівцями. У Законі України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» немає жодного пункту про обмеження доступу нерезидентів України до конкурсної процедури. Відтак, десь глибоко в душі я мрію, що успішний менеджер з досвідом захоче прийняти цей виклик, покине все і приїде до Львова. Але раціо говорить, що так не буває. І у своєму городі працювати маємо ми самі.

Основні вимоги до кандидата пропише Комісія. Одна чи інша. Я ж звернулася до фахівців із питаннями «Чи справді такий важливий конкурс», «Яким має бути директор Галереї» і «Які завдання є найважливішими на перший час». Один з них – начальник Управління музейної справи і культурних цінностей МКУ, але з 9-річним досвідом керування заповідником «Тустань» - Василь Рожко, який є практиком з цінним досвідом, від того, як писати план розвитку і до організації прибирання території та резонансного історичного фестивалю. Інший експерт – Зеновій Мазурик, музеолог, з досвідом чиновницької і музейної роботи.

-          «Головна порада для всіх претендентів – усвідомити відповідальність за спадщину Бориса Григоровича Возницького.  Директор має сформувати команду і думати про стратегію розвитку музею. Теоретично осмислити світовий досвід, узагальнити його і виробити стратегію для українського музею. Для цього запросити кілька сторонніх експертів, стейкхолдерів, і працювати, не покладаючи рук. Зробити SWOT-аналіз, знати слабкі і сильні сторони, розробити пріоритети і перші кроки для Львівської національної галереї мистецтв як СУЧАСНОГО музею. Бо не можна жити старим багажем! Колекція галереї має сильний потенціал, але людей для роботи з нею треба шукати.  Можливо навіть переглянути доцільність існування такого велетня… Зараз місцеві бюджети будуть формуватися інакше, там буде більше грошей, може є сенс передати частину музеїв на місцеві баланси... Виговський для місцевих – це скарб, це туристична пам’ятка, а для галереї це вантаж, який далеко знаходиться. ..

 Другий напрям роботи – це інтеграція у європейський процес  через інституції, які хочуть бачити нас партнерами. Велика частина наших пам’яток – то є спільна спадщина. Підгірці, Жовква…  Поки ми самі будемо вчитися, у Центральній Європі є колеги, які готові нам допомагати, треба лиш створювати для цього умови»,
- переконаний Зеновій Мазурик.


« Штат Галереї – 293 одиниці. Це армія, з якою можна йти в бій і вигравати його. І в цьому бої з сучасністю Галерея має стати українським Лувром. Закладом, який мріятиме побачити кожен європеєць, об’єктом паломництва на світовому рівні. Тому галереї потрібен цілісний підхід як до неоціненого і захованого скарбу, який треба почистити, доглянути, винести на люди і це має робити команда фахівців найвищого рівня, і цілитись треба виключно на світовий рівень! Галерея  – це заклад, який генерує сенси, який піднімає питання на міжнародний рівень, який просуває гуманітарну науку. Тому не дуже принципово, чи всі фахівці у штаті, але вони мають бути залучені як консультанти, на рівні угод чи аутсорсингу.

Директор як керівник має формувати бачення розвитку, але він не може робити всього. Його завдання залучити фахівців у всіх галузях, до яких дотичний музей. Велика робота директора полягає у підборі фахівців. І тут не треба щоб всі стали друзями. Це не сім`я. Але всі мають бути однодумцями, працювати на один результат. А директор має створити всі умови.  Теоретично директором Галереї може  бути куратор, мистецтвознавець, а може й фахівець з іншої галузі, людина, яка має досвід міжнародної співпраці і успішні  проекти. Чи обов’язково з музейною освітою? А чи музейна освіта в Україні сьогодні це та, на яку ми повинні спиратися??!! Хто не знає, як зараз виглядають курси підвищення кваліфікації?..

Дуже важливою є професійна порядність кандидата. Це може бути людина, яка прожила довге життя, має досвід і ресурс сотень впливових контактів, яка сама зробила багато проектів, так і людина, яка можливо ще починає тільки шлях, зробила 1-2 яскраві проекти, але дуже чітко уявляє, як це мислити не в масштабах країни, а світу, як працювати і має для цього потенціал.  Найголовніше, це має бути людина, яка матиме достатньо мудрості, щоб не розвалити те, що вже збудовано, творчості, креативності та життєвої енергії, щоб займатись розвитком, яка зможе пройти через інтриги і сварки і досягне поставленого перед нею суспільством завдання», - вважає Василь Рожко.

Насамкінець лиш хочеться сподіватися, що ті люди, від яких залежить доля Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, прочитають ці поради. Громадянська позиція кожного і невтомність навіть у найменших справах будуть найкращим пошануванням пам`яті Героя України Бориса Григоровича Возницького у рік його 90-ліття.

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Вересень | Листопад