Надія Іванівна Шендрик: сторінки життя

Автор: Віра Павлова | 11 листопада 2014 12:07 |



«Одна людина, дивлячись в калюжу, бачить бруд, друга, в цій самій калюжі, бачить зірки». Цей вислів належить філософу І. Канту, але я вперше почула його від Надії Іванівни Шендрик. Саме так, на мій погляд, вона дивилася на світ, розуміючи всю його складність. Всі, кому пощастило спілкуватися з нею, погодяться, що Надія Іванівна сприймала життя без зайвої метушні. Врівноваженість, неспішність, спокійна мова були зовнішніми ознаками її спілкування з людьми.


Проте тим, хто працював разом із нею, добре відомі її твердість і принциповість у відповідальних питаннях. Вона працювала в Київському історичному музеї 44 роки, це було єдиним місцем роботи в її житті. Тут вона знайшла своє покликання, опанувавши всі види музейництва, зустріла свого майбутнього чоловіка і друзів.

Надія Іванівна Шендрик народилася 6 листопада 1922 р. у с. Матвіївка Градизького району Полтавської області в родині службовців. У 1934 році, у зв’язку з перенесенням столиці Радянської України, родина переїхала з Харкова до Києва, де мешкала по вул. Ярославів Вал. Надія з братом закінчили київську середню школу № 21, де вчителювала їхня мати.

З початком Великої Вітчизняної війни не судилося здійснитися мрії на навчання в київському інституті. В липні 1941 року 19-річна Надія виїжджає до Тули (Росія), де до 1943 року служила червоноармійцем у 385-му батальйоні МПВО і, водночас, навчалася в Тульському педагогічному інституті. Пізніше вона згадувала, що з Києва поїхала в літньому одязі, сподіваючись на швидке повернення, але на довгі два роки опинилася далеко від рідних місць. Долаючи страх, молоді дівчата під час бомбардувань Тули фашистськими літаками гасили на дахах будівель ворожі запалювальні фугаски. Тут вона зустріла підтримку і допомогу нових друзів, про Надія Іванівна зберегла добрі спогади на все життя.


Надія Шендрик. 1943 р.

6 листопада 1943 року Київ було звільнено від фашистів, і дівчина, не відкладаючи, повернулася до рідного міста. Саме тоді дізналася Надія про зникнення безвісти свого старшого брата Володимира Шендрика, який добровольцем пішов на фронт у перші дні війни. Чекаючи довгі роки на повернення брата, Надія Іванівна не змінювала свого дівочого прізвища навіть після одруження. В Києві вона продовжила навчання на історичному факультеті Київського державного педагогічного інституту ім. М.Горького, якій успішно закінчила навесні 1944 року. Тоді ж її прийняли на роботу до Державного республіканського історичного музею УРСР.

У важких умовах після окупації працівники музею здійснили величезну роботу зі збирання колекцій, що зберігалися у різних місцях Києва. За постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 30 травня 1944 року, під потреби музею було надано будинок колишньої художньої школи по вул. Короленка, 2 (сучасна вул. Володимирська). В ньому Надія Іванівна Шендрик працювала до виходу на пенсію 1988 року, пройшовши шлях від молодшого наукового співробітника до завідувачки відділу «Східні слов’яни. Давньоруська держава Х – ХІІІ ст.».

Співробітники київського історичного музею на Старокиївській горі. 22 квітня 1947р.


У повоєнні роки в музеї сформувався колектив, який за короткий час вирішив багато проблем по відновленню роботи музею. Всі співробітники залучалися до комплектування експозиції матеріалами, що відображали подвиг радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни. Водночас молодими співробітниками відділу «Київська Русь», який очолювала Н.В. Лінка-Геппенер, було проведено надзвичайно складну роботу по впорядкуванню археологічних фондів і створено першу післявоєнну археологічну експозицію.

Разом з Н.І. Шендрик в музеї почали працювати Г. М. Василенко (Шовкопляс), С.Р. Піваковська (Кілієвич), Т.Г. Мовша, Л.М. Романюк, В.О. Сидоренко, І. Чудновська, В.М. Мамуня, А.Д. Руденко, Т. П. Каллаш, І. М. Полупанова, та інші. З притаманними молодості життєлюбством і завзятістю вони разом працювали, разом ділили тяготи повоєнних років. Надія Іванівна пізніше розповідала, як усі розчищали зруйнований Хрещатик, як складали листа до Сталіна і Ворошилова, відстоюючи музейний будинок по вул. Володимирській 2, як дружньо вирощували на музейній території городину в голодні роки, разом відзначали свята з головним блюдом кожного застілля – вінегретом, як раділи мірному життю після страшної війни. На території музею тоді були відкритими підмурки Десятинної церкви, що досліджувалися ще під час археологічних розкопок М.К. Каргера 1939 – 1940-х  рр. Музейні археологи, як згадувала Н.І Шендрик, опікувалися тім, що розчищали не зариті розкопи від бур’янів, відганяли худобу, яку випасали мешканці невеличких хатинок на цій території.

Теплі спогади зберігала Шендрик про Надію Володимірівну Лінку-Геппенер, під началом якої працювала в музеї до 1952 р. Саме Н. В. Лінка-Геппенер прищепила любов до археології своїм молодим співробітникам, які в майбутньому стали відомими науковцями. Варто згадати Т.Г. Мовшу – відомого дослідника пам’яток трипільської культури, С.Р. Кілієвич – знаного фахівця з археології Києва, Л.М. Романюк – знавця скіфо-античної історії, Г.М. Шовкопляс – дослідницю слов’янських старожитностей. До цієї чудової когорти належить і Надія Іванівна Шендрик, яка брала участь в археологічних експедиціях з дослідження давньоруських пам’яток Києва, а саме: Видубицького монастиря (1945 р., 1946 р.), Білгорода (1947 р.), Острога (1957 –59 рр.), Шестовицького могильника біля Чернігова (1950 р.), Черняхівського могильника біля  Переяслава-Хмельницького (1945 р.). Декілька років наполегливої праці присвятила Надія Іванівна збиранню, опису й систематизації даних про археологічні дослідження Київщини. «Довідник з археології України (Київська область)», що вийшов друком у видавництві «Наукова думка»  1977 року, до сьогодні має велику наукову цінність.

Під час експедицій та наукового опрацювання музейних археологічних збірок зав’язалися ділові й дружні стосунки з відомими істориками, археологами, нумізматами, а саме з М.К. Каргером, Б.О. Рибаковим, Т.М. Макаровою, А.М. Кірпічніковим, Л.Д. Поболем, В.Н. Рябцевичем. Тісні зв’язки підтримувала і зі співробітниками Інституту археології АН УРСР: В.Й. Довженком, Є.В. Махно, Д.Я. Телегіним, Є.В. Максимовим, В.Д. Бараном, П.П.Толочком. У вітальній адресі 2002 року до ювілею Н.І. Шендрик від співробітників Інституту археології НАН України було зазначено: «З вдячністю сприймають Вашу співпрацю з археологами не тільки співробітники Інституту, але і наші колеги з Петербурга, Москви, всі, кому пощастило працювати з Вами. Жоден фахівець, що досліджує пам'ятки Середньої Наддніпрянщини, не може обминути складеної Вами археологічної карти Київщини. Глибокою обґрунтованістю та ретельністю в підготовці позначаються і Ваші праці по вивченню колекцій з розкопок таких видатних пам’яток, як Княжа Гора, Шестовиця, Райки та Колодяжин. Вам пощастило в тісних дружніх стосунках працювати з Д.І. Бліфельдом, Б.О. Рибаковим, Г.Ф. Корзухіною, В.Й. Довженком, Т.О. Макаровою, М.О. Сєдовою та багатьма іншими. І ми впевнені, що пощастило також і їм – адже саме Ваша творча участь в значній мірі сприяла успіху їх наукового доробку».

З метою надання методичної допомоги з фондової та експозиційної роботи Н. І. Шендрик як методист Міністерства культури об’їздила всі області України, відвідуючи великі й маленькі музеї. Відомо, що чисельні оригінальні матеріали з фондів Київського історичного музею, які формувалися в повоєнні роки, стали основою для створення багатьох київських музеїв: Меморіального комплексу «Національний музей Великої Вітчизняної війни 1941— 1945 років», Музею історії міста Києва, Національного Переяслав-Хмельницького історико-етнографічного заповідника, пам’ятника-музею «Київська фортеця» та ін.

Окремо варто згадати про Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році» в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Завідувачем, а пізніше директором «Пам’ятника-музею звільнення Києва від фашистських загарбників» було призначено Василя Матвійовича Геруса (чоловік Н. І.Шендрик).[1]. Довгі роки цей музей був філією історичного музею, де науковці проводили екскурсії для відвідувачів з усього Радянського Союзу. За спогадами Н.І.Шендрик, завдяки гостинності В.М. Геруса Нові Петрівці були місцем, де співробітники часто збиралися на відпочинок і на музейні свята.

Значущою подією стало відкриття 1977 року нової експозиції в Державному історичному музеї УРСР. Автором розділу «Східні слов’яни та Давньоруська держава Київська Русь» була Н.І. Шендрик. Це була новаторська експозиція, під час створення якої вперше було здійснено к о м п л е к с н и й принцип побудови, коли теми розкриваються археологічними матеріалами з розкопок однієї пам’ятки. Яскравим прикладом став розділ «Городища – адміністративні та господарські центри Київської Русі», побудований на матеріалах археологічних знахідок з Княжої Горі біля с. Пекарі Черкаської обл. (літописне місто Родень). Візитівкою музею стала діорама Стародавнього Києва (художник О.В. Казанський, наукові консультанти П.Толочко й Ю.Асеєв), ідея створення і підготовка матеріалів до якої належить Надії Іванівні. Окрасою двох основних залів є дерев’яні барельєфи «Землеробство» та «Русь» художника І.Ф. Білея, вітражі художника О.І. Мельника. Ця експозиція  понад 30 років (з кінця 1977 по 2012 рр.) була найбільш відвідуваною в музеї по вул. Володимирській, 2.

Співробітники київського історичного музею біля входу до музею по вул. Володимирська, 2.
22 квітня 1947р.


Велику зацікавленість відвідувачів викликали виставки, автором яких була Н.І. Шендрик. У травні 1982 р. в музеї відкрилася виставка «Києву – 1500 років», яка працювала протягом року і презентувала музейні колекції, що висвітлювали різні періоди існування міста з початку його заснування до початку ХІІІ ст. Популярною серед відвідувачів була виставка, присвячена 800-річчю видатної пам’ятки давньоруської культури – «Слову о полку Ігоревім» (1985 р.).

За довгі роки роботи в музеї Надія Іванівна опанувала всі види музейної діяльності. Вона була чудовим популяризатором музею, її публікації про пам’ятки давнього Києва часто друкувалися в улюбленій газеті киян – «Вечірній Київ», вона брала участь у радіопередач, читала лекції в школах, колгоспах Київщини, військових частинах. Незабутніми є лекції, які Надія Іванівна Шендрик натхненно читала для ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. У червні 1986 р. лекторська група під її керівництвом у складі Т.О. Євстафьєвої та В.В. Павлової протягом тижня працювала в Зоні відчуження в Іванківському районі Київській області.

Надія Іванівна Шендрик.


До останніх років Надія Іванівна зберігала дружні стосунки зі своїми музейними колегами та учнями, серед яких варто згадати д.і.н. З.І. Хижняк, к. і. н. О.А. Воронцову і Л.В. Пекарську, реставратора І.О. Костюк, художника Т.І. Магуру, музейників Музею історії міста Києва.

Померла Н.І. Шендрик 13 вересня 2013 року, Ії було піддано кремації, поховано на Лісовому кладовищі Києва поруч із чоловіком. Образ Надії Іванівни дорогий усім, хто її знав, а до праць знаного музейника звертатимуться майбутні фахівці.

Основні друковані праці Н.І.Шендрик:

Наконечники стріл з Княжої Гори //Праці Київського історичного музею. К. 1958. Вип. 1.

Нове в шкіряному виробництві часів Київської Русі //Нове в музеях України. К.1965. Вип. 2

Кушнірські інструменти з городища на Княжій Горі //Археологія, 1970, Т. 23.

Історія міст і сіл УРСР (Київська область). К. 1971. (Ілюстративний матеріал археологічних знахідок з колекції ДІМ УРСР)

Довідник з археології України (Київська область). К., 1977

Государственный исторический музей УССР. Киев. Фотопутеводитель. Киев. Мистецтво. 1988г. (в соавторстве с Романюк Л.Н., Климовой Е.И. и др.)

Сільськогосподарські знаряддя з Княжої Гори// Музей і сучасність. Тематичний збірник наукових праць. Київ. 1989

Герус В.М.: сторінки життя/ /Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи (матеріали ювілейної міжнародної науково-практичної конференції). К.1999



[1]В.М. Герус (1917-1998)– співробітник Державного історичного музею України з 1948 р. Працював науковим співробітником, методистом, зав. відділу. Спеціалізувався по радянському періоду (1917 - 1945 рр). Учасник Великої Вітчизняної війни. За активну участь у партизанському русі на території Українського Полісся та Чехословаччини був нагороджений багатьма вітчизняними та чехословацькими орденами та медалями.

Всі світлини - з архіву Н.І. Шендрик

На головній світлині: Співробітники відділу "Київська Русь" Київського історичного музею під час впорядкування археологічних колекцій. Червень 1947 р. Зліва направо: зав.відділу Н.В.Лінка-Геппенер, невідома, Н.Шендрик, Г. Василенко (Шовкопляс).


Віра Павлова,

старший науковий співробітник
сектору археологічних досліджень Відділу історичних досліджень
Національного заповідника "Софія Київська"

Теги

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Січень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Грудень | Лютий